Глава 1

Герой, усе ще слабкий після своєї героїчної експедиції, повільно відкрив очі, відчуваючи знайоме м’яке світло лазарету. Минув місяць з моменту його повернення, і хоча його тіло ще не відновилося повністю, біль відступив. У кутку кімнати мерехтіла куля, яка, як завжди, невпинно стежила за станом гарнізону та самого героя.

— Раді вітати вас у свідомості, — озвалася вона звичним спокійним голосом. — Ваше повернення і успішна доставка антиматерії дозволили заправити генератори. Тепер купол стабільно функціонуватиме протягом наступних тридцяти років.

Герой намагався піднятися, але раптом відчув дивне поколювання в скроні. Доторкнувшись рукою, він виявив під шкірою незвичну твердість.
— Що це?

— Під час вашого відновлення я провела операцію з імплантації пристрою для постійного зв’язку, — пояснила куля. — Я вважаю, що ви не захочете носити громіздку гарнітуру для зв’язку, тому імплант став оптимальним рішенням.

Герой зітхнув, його обличчя потемніло. Він уже звик до того, що куля приймає рішення без його згоди.
— І що тепер? — запитав він.

— Ви офіційно призначені командиром гарнізону. Після аналізу ситуації ви — єдиний доступний кандидат, — повідомила куля рівним тоном.

Герой насупився, але заперечувати не став. Альтернатив справді не було.

— Є кілька невідкладних завдань, — продовжила куля. — Перше — організувати виробництво зброї та обладнання. На жаль, ресурси гарнізону вичерпано, і все необхідне доведеться шукати в руїнах поблизу чи навіть за межами купола. Для цього потрібно буде створити мобільні фортеці, щоб захистити ваші експедиції.

Герой кивнув. Це було складне завдання, але вже не здавалось неможливим.

— Король також запросив вас до столиці, — додала куля. — Там ви зможете швидше відновити свої сили завдяки кращим умовам життя. Це прискорить і ваше фізичне, і моральне відновлення.

Герой задумався. Прийняти запрошення короля було правильним рішенням — це дало б йому можливість зібратися з силами, перш ніж почати будувати новий світ за межами купола.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Спершу вирушу до столиці. Але після цього ми почнемо готуватися до пошуків ресурсів.

Куля м’яко засяяла:
— Це мудре рішення. Я підготую все необхідне для вашого від'їзду.

Герой увійшов до тронного залу, повільно крокуючи між рядами придворних, які шепотілися й вражено дивилися на нього. Зала була величезною, з високими склепіннями, що підпиралися кам'яними колонами, прикрашеними різьбленням. Сонячне світло проникало крізь вітражі, розсипаючи кольорові промені на мармурову підлогу.

На троні, розташованому на підвищенні в кінці зали, сидів король у багатій мантії, оздобленій золотими візерунками. Його погляд випромінював мудрість і силу, але коли його очі зустрілися з героєм, у них з’явилося тепло.

— Вітаю тебе, мій герой, — промовив король, підвівшись зі свого трону. Його голос відлунював у залі, змушуючи кожного замовкнути. — Ти повернувся з місії, яка здавалася неможливою. Ти не просто врятував купол, ти дав надію всім нам.

Герой уклонився, тримаючи голову високо, але в його очах було видно втому. Король жестом запросив його піднятися ближче до трону.

— Підійди, герой, і дозволь мені вшанувати тебе належним чином, — сказав монарх.

Герой піднявся сходами й став перед королем. Придворні затамували подих. Король підняв руку, і тиша запанувала в залі.

— Твої дії врятували не лише купол, а й усіх, хто живе під його захистом. Ти проявив мужність і розум, що достойні вищих почестей. Відтепер ти матимеш титул Маркграфа Центральних Руїн.

Зала завмерла. Придворні шепотілися, вражені рішенням. Титул маркграфа був не лише почесним, а й покладав велику відповідальність.

— Руїни в центрі купола, де знаходиться гарнізон, тепер стають твоїм леном, — продовжив король. — Відновлення цих земель і їхнє перетворення на життєздатну частину нашого королівства — твоя нова місія. Люди, яких буде переселено на ці території, стануть твоїми підданими. І хоча їх лякає невідомість, я впевнений, що твій приклад надихне їх.

Герой, стоячи на коліні, прийняв титул, усвідомлюючи важкість обов’язків.

Король зробив знак рукою, і до зали внесли великий сувій із печаткою.
— Це підтвердження твоїх прав на Центральні Руїни, — сказав монарх. — У цих руїнах є не лише небезпеки, а й потенціал. Вони приховують скарби давніх технологій, які можуть змінити наше майбутнє. Я вірю, що ти — той, хто зможе їх розкрити.

Після цього розпочалося святкування. У залі засяяли свічки, столи накрили найкращими стравами, а музиканти виконували мелодії, які прославляли героїзм.

Проте навіть серед святкових вигуків і розкішного бенкету герой не міг знайти спокою. Він знав, що новий титул — це більше, ніж нагорода. Це був новий виклик, який вимагатиме не лише сили, але й мудрості.

Під звуки фанфар і дзвін келихів святкування в тронному залі розпочалося. У великій залі, оздобленій золотом і дорогоцінним камінням, розставили довгі столи, вкриті білосніжними скатертинами, прикрашеними вишивкою у королівській символіці. Свічки у срібних підсвічниках кидали м’яке сяйво, додаючи святу затишку та величі.

На столах лежали блюда, яких давно не бачили навіть найбагатші вельможі: запечені фазани з травами, золотисті пироги, викладені фруктами, страви з риби, оздоблені свіжими овочами, і гірки пахучого хліба. Величезні келихи переливалися червоним вином, а слуги безшумно наповнювали їх, щойно вони спорожнялися.

Герой, сидячи поруч із королем на почесному місці, виглядав трохи незручно серед усієї цієї розкоші. Його броня була відполірована й блищала на світлі, але шрами від нещодавніх битв були все ще помітні. Його очі час від часу ковзали залом, помічаючи, як придворні вдивляються в нього з цікавістю, змішаною з тривогою.

Король підняв келих, і музика затихла. Усі в залі звернули свої погляди на монарха.

— Сьогоднішній день — це день тріумфу, — сказав він, і його голос наповнив залу. — Ми святкуємо не лише порятунок нашого королівства, але й мужність однієї людини, яка в найважчі часи стала символом надії.