Розділ 5

Кілька днів минуло після випадку в її кабінеті, але спогади про нічну розмову зі Снейпом не давали Олівії спокою. Вона відчувала, що між ними відбувається щось більше, ніж просто професійна взаємодія. Його слова, його погляди, і навіть його раптова допомога — все це викликало змішані почуття, які Олівія намагалася приховати навіть від себе.

Підготовка до святкового балу тривала. Кожен з професорів робив свій вклад у підготовку дійства.

Олівія вже завершила прикрашати коридори, та її обов'язки на цьому не закінчилися. Вона та лісничий Геґрід мали доставити дванадцять ялинок до Великої зали, де професор Макґонеґел їх прикрасить.

Дві темні фігури виділялися на фоні білосніжного краєвиду.

– Я, ну, їх зрубаю, а ви магією доставите до зали, а то я все рознесу по дорозі туди,– пояснював лісничий, йдучи до лісу.

– Звичайно, – ледь встигаючи за Геґрідом, відповіла Олівія, обережно крокуючи по засніженій дорозі.

Геґрід упевнено крокував лісом, обираючи найкращі ялинки для балу. Його погляд зупинився на величезній, густо вкритій снігом ялині.

— Ось ця буде гарною! — сказав він, задоволено розглядаючи дерево.

Олівія зупинилася поряд, розглядаючи ялину.

— Дійсно, чудовий вибір, — підтвердила вона, вдихаючи свіже морозне повітря.

Геґрід, не зволікаючи, дістав величезну сокиру, почав зрубувати дерево. Олівія приготувала паличку, щоб магією доставити ялинки до Великої зали.

Раптом, під час того, як Геґрід робив останній удар по стовбуру, велика сніжна гілка зверху зачепилася і зрушила, а з нею почав обсипатися сніг, влучаючи прямо на Олівію.

— Ой! — скрикнула вона, коли крижаний сніг посипався на неї, покриваючи її з голови до ніг.

Геґрід злякався і різко кинувся допомагати:

— Вибачте, Олівія! Я не хотів!

Він почав струшувати сніг з її плечей, але ненароком зачепив її руку, і паличка вилетіла у сніг.

— О, ні! — прошепотіла Олівія, дивлячись на те, як її паличка зникає під сніговим покровом. Вона нахилилася, намагаючись її відшукати, і лише через кілька хвилин, повністю промокла від снігу, змогла повернути собі чарівну паличку. Її одяг був весь вологий, а на кінчиках волосся висіли дрібні крижинки. Заклинанням вона висушила одяг, та це не допомогло зігрітися.

— Я сама. Все добре, Геґріде, — поспішила запевнити його Олівія, аби не завдавати йому більше хвилювань.

Після завершення роботи, коли всі дерева були доставлені на місце, Олівія відчула, як холод пробрався їй під шкіру. Вона спробувала магією зігріти себе, але це не допомогло.

Втомлена і змерзла, вона вирушила до свого кабінету, щоб переодягтися та трішки відпочити, але відчула, як її лихоманить. Хворіти зараз точно не найкращий варіант, адже попереду ще купа роботи.

Олівія вирішила, що краще взяти зілля від застуди і продовжити працювати. Знекровлена, вона спустилася сходами до кабінету Снейпа. Вона тихо постукала у двері, але ніхто не відповів. Ще раз постукала, потім трохи голосніше, але відповідь так і не пролунала.

В її голові промайнула думка про мадам Помфрі, та за нею наступна яка привертала увагу більше. Чому саме до Северуса вона завжди зверталася за допомогою? Чому завжди намагається допомогти йому? Вони розуміють один одного? Вона привязалася до нього?

Ці думки не покидали її дорогою до кабінету цілительки.

– Мадам Помфрі, я буду вам дуже вдячна, якщо ви мені допоможете,– втомлено мовила Міллер, обпершись об одвірок.
– Застудилася? – вона підійшла до свого столу та почала перебирати пляшечки з настоянками. – Ось це вип'єш перед сном, а цю зранку,– вона протягнула їй дві настоянки.
– Дякую. Я вже піду.

Покинувши кабінет цілительки, вона попрямувала до своєї кімнати. Апетиту та бажання йти на вечерю не було, тому відчинені двері Великої зали ніяк не привернули її увагу.

Діставшись своєї кімнати, вона закуталася у теплий плед, випила настоянку, яку дала мадам Помфрі. Її очі почали закриватися.

                                            ***

На ранок Олівія прокинулася від сонячних променів, що пробивалися крізь віконні штори. Її тіло ще було важким, але голова стала ясною. Вона зрозуміла, що на сніданок не піде. Замість цього, вона вирішила залишитися в кімнаті та присвятити цей суботній день собі.

Проте несподівано її плани порушив стукіт у двері. Олівія підвелася з ліжка й повільно підійшла до дверей. Відчинивши їх, вона побачила на порозі Северуса.

— Ви не з'явилася на сніданок та вечерю,— почав він, не заходячи всередину, але явно помітно оглядаючи її бліде обличчя й трохи неохайний вигляд. — Мадам Помфрі сказала, що ви хвора.

Олівія відчувала легке збентеження від його присутності. Це було не вперше, але цього разу вона не могла зрозуміти, чому це хвилювало його настільки.

— Я почуваюся краще, дякую, — відповіла вона, обпираючись на двері.

Снейп не відповів відразу. Він лише уважно спостерігав за нею, його темні очі немов шукали щось більше в її слова

— Мадам Помфрі дала вам всі потрібні настоянки? — сухо запитав він після короткої паузи, трохи наближаючись до дверей.

Олівія кивнула.

— Так, я все прийняла, просто потрібно ще трохи відпочити. Я, мабуть, пропущу збори сьогодні, — промовила вона, хоча знала, що це буде викликати запитання.

Збори на яких розподілять обов'язки, що мають бути виконані на святковому балу.

— Вас ніхто не потривожить.

Він зробив невеликий крок назад, даючи зрозуміти, що не буде її більше турбувати. Проте, перш ніж піти, він додав:

— Якщо вам знадобиться зілля, звертайся. Не варто покладатися лише на настоянки Помфрі.
– Але ж ви їх готуєте,– змучена усмішка з'явилася на її обличчі.
– Не всі.

Снейп відповів і пішов, залишаючи її на порозі з думками про те, чому він знову прийшов.

Олівія зачинила двері й повільно повернулася до ліжка.

                                            ***
На наступний день, коли студенти почали активно обговорювати пари для балу, професори Дамблдор і Макґонеґел організували кілька уроків для учнів, аби допомогти їм навчитися танцювати. Олівія й не підозрювала, що цього разу їй доведеться танцювати в парі з тим, про кого вона постійно думала.