Розділ 4

Результати турніру були втішними, представники Гоґвортсу показали прекрасні результати. Відразу після оголошення балів, які отримали учасники, було оголошено дату наступного етапу – 17 лютого.

Обговорення першого випробовування ще довго не покидали шкільних коридорів, та зовсім скоро всі змінили тему обговорення, що ж чекає учасникуів у наступному етапі. Напевно щось ще більш небезпечніше ніж дракони.

Між роздумами про турнір Олівія займалася роботою. Перед зимовими канікулами учні мали написати тести, які потім потрібно перевірити саме Олівії.

                                             ***
Велика зала Гоґвортсу була наповнена магічною атмосферою. За високими, вікнами повільно падав пухнастий сніг, тихо вкриваючи землю ніжним білим покривалом. Зима в Гоґвортсі – це щось особливе, казкове, коли магія стає відчутною в кожному подиху.

Раптом у залі запанувала тиша. Професор Дамблдор підвівся зі свого місця, і всі погляди одразу звернулися до нього. Він оглянув присутніх своїм проникливим поглядом, і в куточках його очей заблищала весела іскра, підсилена світлом окулярів-півмісяців.

— Дорогі учні, викладачі та гості нашої школи, — заговорив він. — З радістю повідомляю, що в ніч на Різдво відбудеться традиційний бал на честь Тричаклунського турніру.

Від цих слів залу охопила буря емоцій. Учні почали радісно переглядатися між собою, їхні очі сяяли передчуттям свята. Дамблдор підняв руку, і гамір поступово вщух.

— Кожен має знайти свою пару для танцю та бути готовими провести чудовий вечір у колі друзів, — закінчив він.

Коли Дамблдор сів на своє місце, зала знову ожила. Студенти збуджено обговорювали майбутній бал, їхні голоси наповнювали простір очікуванням незабутнього вечора.

                                             ***

Тим часом глибока ніч огорнула замок. Небо було всіяне зірками, а вікна Гоґвортсу поступово темніли, одне за одним. Лише вікна кабінету мі Міллер залишалися світлим, відкидаючи слабке, тепле світло на засніжений подвір’я.

Вона повернулася сюди пізно вночі, коли сили вже майже залишили її. Після довгих уроків Олівія присвятила весь свій вільний час прикрашанню коридорів замку.

Але цього вечора не все йшло за планом. Півз, який завжди любив вставляти свої пустощі в найнеочікуваніші моменти, невтомно намагався зіпсувати її роботу. Він з’являвся раптово, скидаючи з неї блискітки чи розвіваючи гірлянди, які вона тільки-но старанно розвішала. Олівія намагалася не звертати на нього уваги, терпляче і наполегливо продовжуючи прикрашати замок.

Зрештою, коли він усвідомив, що його витівки не приносять бажаного результату, Півз, ображений і розчарований, полетів геть, співаючи на весь замок свої дивні різдвяні пісні на власний лад.

Півз був не єдиним, хто заважав їй. Професор Трелоні неодноразово намагалася попередити її про насування смертельної небезпеки, огорнувши це своїм звичним загадковим і тривожним тоном.

Саме тому вона повернулася до свого кабінету пізно вночі, вже абсолютно виснажена, з думкою про те, як багато роботи ще залишається.

Олівія сиділа в своєму кабінеті, оточена горою з пергаментів, які все ще чекали на перевірку. Олівія намагалася зосередитися на роботі, але втома наполегливо нагадувала про себе. Голод також почав даватися взнаки, адже вона навіть не встигла повечеряти.

В двері тихо постукали, і не чекаючи відповіді, нічний гість зайшов до кабінету.

– Ви досі працюєте? — спитав він, його голос був низьким, але твердо стриманим, як завжди. Олівія кивнула, намагаючись не видати свою втому.

–Так, ще трохи залишилося, — відповіла вона, зітхнувши.

Їй хотілося завершити роботу, атмосфера в кімнаті навіювала сон. Дрова потріскують в каміні, за вікном падає сніг.

Вона навіть не помітила, як Снейп підійшов ближче і опустився на стілець навпроти.

– Що ж, тоді допомога вам не завадить.

–Я впораюся, — заперечила Олівія, намагаючись не зважати на нього. Вона ніколи не звикла до допомоги, особливо від когось, хто завжди тримався на відстані. Але Снейп не звернув уваги на її заперечення.

– Залиште це, — сказав він спокійно, взявши один із сувоїв і розгортаючи його.

–Справді, не потрібно,— Олівія намагалася протестувати, але Снейп вже почав перечитувати роботу, його вираз обличчя був абсолютно серйозним. Вона зрозуміла, що сперечатися з ним марно, і тихо зітхнула.

Снейп працював швидко та ефективно, а його присутність поруч, якою б несподіваною вона не була, принесла Олівії відчуття спокою.

Кілька хвилин пройшли в мовчанні, порушуваному лише звуком пера, яке шкряботіло по пергаменту. Олівія крадькома поглядала на нього, намагаючись зрозуміти, чому він раптово вирішив допомогти.

–Ви завжди так працюєте ночами?— несподівано запитав він, не відводячи погляду від сувою. Його голос був тихим, майже нейтральним.

– Ні, сьогодні був завантажений день, — відповіла Олівія, злегка усміхнувшись. – Спочатку від Півза відбивалася, а потім вислуховувала смертельне передбачення від Трелоні.

– Ви їй не повірили? — з насмішкою запитав Снейп, віддаючи їй перевірений сувій і беручися за наступний. Олівія не могла стримати усмішку, коли побачила, як він, здавалося, зосереджено вивчає кожне слово, підкреслюючи помилки учнів.

– Ні, не повірила.

Зрештою, коли всі сувої були перевірені, Снейп підвівся.

–На сьогодні досить,— промовив він, поглянувши на Олівію з легким відтінком задоволення в очах.

–Дякую,— тихо сказала вона, піднімаючись зі стільця. Її очі знову зустрілися з його.

Снейп витримав погляд Олівії, у його темних очах промайнуло щось невловиме, те, що вона не могла зрозуміти. Він ще на мить затримався біля столу, ніби вагаючись, перш ніж остаточно вийти.

— Вам варто відпочити, — сказав він м'яко, хоча в його голосі прозвучала нотка наказу. — Завтра буде ще один довгий день.

— Я знаю, — відповіла Олівія, почуваючи себе раптово слабкою від його турботливого тону. Її погляд мимоволі опустився на його руку, яка майже непомітно торкнулася краю столу, залишаючи між ними лише кілька дюймів. Вона знову підняла очі на нього, і в ту мить між ними виникло невидиме напруження, яке важко було проігнорувати.