Розділ 3

Перше випробування Тричаклунського турніру наближалося з неймовірною швидкістю. В атмосфері Гоґвортсу відчувалася напруга, змішана з хвилюванням та очікуванням. Учні та викладачі активно готувалися до майбутніх подій, кожен по-своєму.

Олівія Міллер проводила більшу частину часу в своєму кабінеті та оранжереях, доглядаючи за рослинами. Вона зосереджено збирала інгредієнти, виписувала формули та перевіряла рецепти. Її робота вимагала повної уваги, але думки часто відволікалися на недавні події та майбутнє випробування.

Снейп, як завжди, був присутній в підземеллях, зосереджений на своїх зіллях та експериментах. Проте, останнім часом він все частіше з’являвся в оранжереї, потребуючи різноманітних трав для своєї роботи.

Одного вечора, коли сонце вже заходило за горизонтом, Олівія працювала над зіллям. Їй до душі змішувати різноманітні компоненти, отримуючи в результаті магічну рідину. Її пальці обережно маніпулювали інгредієнтами, а думки все ще оберталися навколо Поттера та майбутнього випробування. В цей момент, постукавши в двері, в кабінет увійшов Снейп.

– Професоре Міллер, – його голос, як завжди, був стриманий та холодний, але в очах промайнула легка теплість. – Я за листям аконіту.

– Візьміть на столі,– не глянувши на нього, вона продовжувала нарізати корінь мандрагори, який от-от потрібно було додати.
– Я не знав, що ви маєте хист готувати зілля та настоянки,– підходячи до неї ближче, говорив він.

Його присутність здавалась майже фізично відчутною. Її серце трохи прискорилось, але вона не дозволила собі показати це.

– Це було б дуже дивно, якщо б я не володіла цими навичками,– говорила вже помішуючи чарівне питво.
– Цікаво чому?
– Для того щоб працювати аврором, потрібно вміти готувати зілля та настоянки,– дивлячись прямо в очі, з гордістю мовила вона.

Їх погляди зустрілися, і між ними промайнула ледь помітна іскра.

– Ви. Аврор?

Здивування промайнуло не лише в його очах, а й на обличчі, але воно швидко зникло, а на його місце прийшла байдужість. Але очі видавали справжні емоції.

– Це вас так дивує?
– Правду кажучи, так.

Він замислився, а потім додав тихіше, майже ніжно:

– Ви не здаєтеся мені типовим аврором. Ви... набагато цікавіша особистість.

Олівія відчула, як її серце забилося ще швидше. Вона спробувала зберігати спокійний вигляд, але її щоки злегка почервоніли.

– Дякую, професоре Снейп. Ваші слова багато значать для мене.

Він злегка кивнув, і на мить між ними запанувала тиша, насичена нерозказаними словами. Снейп зробив крок назад, але його очі все ще були спрямовані на Олівію.

– Ну що ж, – мовив він нарешті, його голос знову став стриманим, – мені варто повертатися до своєї роботи. Дякую за аконіт.
– Завжди рада допомогти, професоре Снейп, – відповіла вона, ледь посміхаючись.

* Що це щойно було?! *

Ці слова не покидали голови обох професорів, але швидко розвіявши нав'язливі думки.

                                       ***

За два дні до турніру Олівія Міллер запросила до свого кабінету одного з учасників – Седріка Дігорі, учня її факультету. Як декан, вона вважала своїм обов’язком перевірити, як проходить підготовка.

– Заходь. На довго я тебе не затримаю, – мовила Міллер, вказуючи на стілець навпроти себе. – Як підготовка до турніру? Потрібна допомога?

Седрік, виглядаючи дещо напруженим, сів і поглянув на неї.

– Навіть не знаю, чи можу я вам все розповісти, – сказав він, намагаючись приховати своє хвилювання.

– Я хочу допомогти. Я розумію, що не всі учні мене люблять, але це не моя проблема, – її голос був сповнений рішучості. – Щодо першого випробування, я маю для тебе дещо.

Вона дістала з полички шкіряний мішечок і протягнула його хлопцеві. Мішечок був оздоблений витонченим візерунком, а його зовнішність навіювала таємницю.

– Візьми, – мовила вона.

Седрік, все ще з відчуттям недовіри, обережно взяв мішечок і почав його розглядати.

– Що це? – спитав він, відчуваючи на собі пильний погляд Міллер.

– Це порошок гарпійського кореня. Він допоможе в боротьбі з драконом, – на її обличчі з'явилася сяюча посмішка. Вона насолоджувалася здивуванням і розгубленістю, які вона викликала.

– Звідки... – Седрік спробував запитати, але Міллер перебила його.

– Неважливо. Головне – як ним користуватися, – вона мовила, не дозволяючи йому продовжити. – Розвій цей порошок перед драконом. Він діє недовго, максимум чотири хвилини, але дракон буде немов заворожений і не зрушить з місця.

– Дякую... я обов'язково використаю це, – Седрік подякував, зрадівши, і почав вставати.

– Ще одне – вивчи декілька нових заклять, але не для оборони. Я б радила тобі подивитися книги про приручення драконів. Вони є у бібліотеці, в забороненій секції. Там ти знайдеш закляття, які вплинуть на драконів, – вона дістала з-під столу папірець і поклала його перед Седріком. – Це дозвіл. Не бери на себе забагато. Два чи три закляття буде достатньо. З практикою я тобі допоможу. Знайди те, що тобі до душі, і приходь до мене перед вечерею в будь-який час.

– Дякую. Справді, дуже дякую, – Седрік, видно радий і вдячний, швидко попрямував до дверей.

– Зачекай, – зупинила його Міллер.

Седрік повернувся.

– Так?

– Про це ніхто не має знати, – з серйозністю промовила вона.

– Звісно. Я зрозумів. До побачення.

Седрік покинув кабінет, а професор Міллер залишилася на місці, глибоко замислена. Її думки поверталися до розмови з Геґрідом, коли позавчора вона приносила йому іскристого лаврового листа для його вогняних черв'яків. Вони часто обговорювали питання турніру у Великій залі, сидячи поруч, і ці бесіди стали для Міллер важливим джерелом інформації.

                                       ***
 

День випробування настав, і атмосфера на арені була напруженою. Міллер, яка провела останні дні допомагаючи Седріку з новими закляттями, була впевнена в його підготовці. Він показав гарні результати, і вона сподівалася, що його старання принесуть плоди.