Кінець

Франція, Париж. 2022 рік

Софія з Логаном сиділи в кав’ярні і дивились один на одного. Вони намагались зрозуміти, що сказав Кроулі. Браяна і Гейлі з ними не було.

- Ми з тобою разом. Отже твоя доля ніяк не змінилась, моя також — сумно сказала Софія.

- Кроулі мав рацію — відповів Логан — Але в мене відчуття, ніби Я щось втратив.

Софія тримала спис і крутила його в руках. Вона намагалась щось вигадати, не дати Тому загинути, змінити усе, що від неї залежить. Дівчина зірвалась з місця, але Логан ухопив її за руку.

- Ти куди? - запитав Логан.

- Я дещо вигадала, але тобі це не сподобається.

Він подивився їй у очі. Не відпускав руку.

- Софіє, ми вже досить достатньо з тобою близькі, що б ти просто зривалася з місця і нічого мені не розповідала. Я підтримаю твоє рішення, яким би воно не було.

Вона послабила відстань між ними.

- Ти впевнений?

Логан кивнув.

- Я заберу Тома з собою у минуле — швидко сказала Софія - І ми не повернемось. Залишимось десь там. Він ніколи не зайде в будинок, ніколи не зустрінеться зі своїм вбивцею.

Логан був приголомшений такою звісткою. Він відкрив рота і дивився у очі Софії.

- Ти впевнена? Я маю на увазі, ви будете у минулому, для усіх ви ніби загинете.

- Я все обміркувала, Я повернусь у час Рубі. Ми залишимось з ними, думаю вони нам допоможуть освоїтися. Логане, ми ще зустрінемось, просто Я буду трохи старшою. Я заберу Тома в той момент, коли ти вже будеш у своєму часі. Ми будемо пам’ятати один одного.

Логан піднявся і взяв Софію за руки. Він дивився в її обличчя. Хлопець міцно стиснув Софію в обіймах і поцілував у щоку. Логан не хотів відпускати подругу, але він поважав її вибір. Він послабив обійми і дівчина відійшла від нього на крок. Хлопець тримав її за руку і намагався відпустити. Софія підморгнула йому і прошепотівши “зачекай мене тут” попрямувала у бік туалету.

Через секунду Логан побачив червоний спалах, що доносився від дверей туалету. Хлопець сидів за своїм столиком і сумно пив каву. До нього підійшла офіціантка і долила напій у чашку. Він замовив курячий бургер і став чекати. Від вхідних дверей пролунав звук дзвіночків, що висіли при вході і лунали кожного разу, як хтось заходив у кав’ярню. Логан не звернув на це уваги, він зробив останній ковток кави. За секунду він почув голос офіціантки, що кликала його, аби той забрав замовлення. Хлопець озирнувся і заціпенів. Перед ним стояла пара. Жінка - років сорока п’яти, поруч стояв чоловік, приблизно того ж віку. Вони дивились на Логана а він на них. Логан не втримався і міцно стиснув у обіймах жінку.

- З поверненням, Томе — сказав Логан і стис руку чоловіка — Ти дійсно це зробила.

Вони усі втрьох сіли за стіл. Софія розповідала Логану, як вона врятувала Тома, про їх життя в минулому до цього дня. Розповідь була довгою, Логан не помітив як сіло сонце і на вулиці засвітили ліхтарі.

- Ми знищили його, Логане. Списа більше немає — нарешті сказав Том.

Коли вони договорили, Логан попрощався і попрямував до виходу. Хлопець вирішив не викликати таксі, та піти пішки, але куди він так і не вигадав. Нарешті усе чого вони хотіли було зроблено. Але якесь відчуття порожнечі не давало спокою Логанові. Думки в його голові не давали йому спокою. Щось його тривожило. Він йшов по вулиці і дивився під ноги, буцав порожню пачку від цигарок. Коли він підняв очі, то побачив дуже знайомий будинок, але чому він був такий знайомий, Логан не міг пригадати. Чомусь, на секунду він відчув тепло у грудях, але коли відвів погляд це відчуття пройшло. Логан хотів перейти на той бік вулиці, де стояв будинок аби розгледіти його краще. Ступивши один крок на дорогу, його засліпило світло автомобільних фар. Почув виск колес. Повіяв запах горілої автомобільної резини. Логан відчув удар у ребра і вдарившись головою об асфальт, впав на землю і знепритомнів. З червоної машини вибігла молода дівчина і нахилилась над Логаном присівши навколішки.

- О господи, вибачте мене будь ласочка — казала дівчина — Ні-ні-ні, тільки не вмирайте, все буде добре.

Дівчина натиснула Логанові на шию і відчула його пульс. Вона хотіла його підняти але пригадала уроки першої допомоги і побігла до будинку. Дівчина почала стукати у двері і кричати. Логан почав приходи до тями. В його очах усе пливло, він потроху почав розрізняти усе, що бачить. Хлопець побачив, як двері будинку відчинились і звідти вийшов чоловік. Він разом із дівчиною побігли у бік, де лежав Логан. Чоловік нахилився над Логаном і потяг його до автомобіля. Незнайомець затяг хлопця на заднє сидіння і подивився в його обличчя.

- Логан! - здивувався чоловік — Це ти.

Логан примружився, на мить йому здалось знайомим обличчя його рятівника, але голова знов запаморочилась і він втратив свідомість.

- Люба, сідай за кермо — звернувся чоловік до дівчини.

Дівчина миттю сіла за кермо і натиснула на педаль газу. Автомобіль мчав по вулиці оминаючи усі автівки на своєму шляху. Дівчина дуже перелякалась, руки тремтіли а очі сльозились. Вона вперше їхала з такою швидкістю по місту. Чоловік телефонував до лікарні, повідомив про аварію. За чверть години, автомобіль під’їхав до центрального входу лікарні. До машини підійшли санітари з носилками, Логанів рятівник витяг його з авто і допоміг покласти його на носилки. Санітари повезли пораненого хлопця до лікарні а рятівник сів у авто та зітхнув.

- Можемо їхати, до завтра можна заспокоїтись — сказав чоловік.

- Ні, тату, Я так не можу.

Дівчина зірвалась з місця і побігла за санітарами не зачинивши за собою двері автівки. Коли вона забігла до лікарні, санітарів вже ніде не було. Вона підійшла до рецепції і звернулась до жіночки з пухкими червоними губами, що розмовляла по телефону і щось вписувала у бланках.

- Вибачте, мадам, куди повезли хлопця у коричневій шкірянці на носилках?

Жіночка повільно підняла голову і з грубим виглядом подивилась на дівчину.