Розділ 8.2

Домініканська республіка. Санто-Домінго. 2022 рік

Друзі вийшли з аеропорту та попрямували до виходу, у бік лавки, що стояла біля автобусної зупинки. Ця місцевість була дуже красива і сильно відрізнялась від попередніх місцин, де вони вже побували. Усюди були великі пальми, екзотичні рослини. На зупинці було багато автобусів для туристів від різних туристичних компаній. Біля кожного автобусу стояв темношкірий водій і майже кожен курив міні сигари. Карл дістав свій планшет із сумки і щось почав натискати. Хвилин через десять біля них вже стояло таксі.

- Логане, ви з Гейлі їдьте до музею - сказав Карл — Не привертайте уваги до себе, поводьтесь як туристи. Тримайтеся на зв'язку, ми візьмемо машину і чекатимемо поряд про всяк випадок, раптом доведеться тікати.

Логан та Гейлі сіли в таксі та попрямували до Роуз Гілл. Карл та Софія пішли до реєстраційної стійки орендувати собі машину. Вони узяли невелику малолітражну “Форд Фієста” і поїхали за таксі у бік музею.

- Карле, все хотіла запитати — волосся Софії куйовдилось від вітру - Звідки у тебе стільки грошей? Ти оплачуєш всі перельоти, таксі...

- Ще одна перевага моєї роботи - усміхнувся Карл - Узяв сумку з реч доками, пару тисяч пропажі ніхто не помітить. Хоч ніхто і не згадає, що Я взяв гроші, мене і без цього розшукують.

Карл подивився на волосся Софії та натиснув кнопку закриття вікон, увімкнувши кондиціонер. Згодом вони вже стояли на іншому боці вулиці, навпроти дверей до музею.

Логан придбав тим часом два білети на вхід і узявши Гейлі під руку, повів її всередину ділянки де розташовувався триповерховий музей.

Біля входу в будівлю стояли пальми по обидва боки дверей. Будівля музею виглядала неперевершено. Триповерховий маєток з величезним коричневим дахом. Оточувала музей акуратна, рівно посаджена цукрова плантація. По всій плантації працювали темношкірі чоловіки і підлітки з мачете.

- Як тут красиво - сказала Гейлі - Ніколи не думала, що опинюся на Карибах. Пишуть, що в цьому маєтку живуть привиди.

- Ти віриш у привидів? - посміхаючись спитав Логан.

- Знаєш, Логане, після розповідей мамá про ваші подорожі в часі, привиди це квіточки.

Логан погодився. Вони разом зайшли до двору маєтка, скрізь були тропічні дерева та кущі, під кожною рослиною стояла табличка з описом. На вході їх зустріла темношкіра жінка в темних окулярах. Вона перевірила квиток і показала рукою у напрямку зали з експонатами музею.

Усередині музею все було оформлено в стилі XIV століття, дерев'яні меблі, старовинні колони, що підтримують стелю та стіни. На стінах висіли старовинні картини домініканських художників, різні предмети, які були найдавнішою цінністю цього острова. Логан і Гейлі піднялися на другий поверх дерев'яними, скрипучими сходами, як у страшних фільмах і опинилися в довгому і темному коридорі. На другому поверсі все виглядало по іншому. Темна стеля, макети піратських кораблів по обидва боки коридору. Наприкінці коридору виднівся чорний прапор із черепом. Пара вирушила у бік прапора, під ним вони побачили старий дерев’яний штурвал від корабля, в центрі якого був яскравий кристал.

- Це він! – радісно сказав Логан – Нам треба його витягти.

- Почекай, це надто просто - перервала його Гейлі і взяла хлопця за руку - Тато не міг просто вставити кристал у цю штуку. Сто відсотків там сигналізація чи якась пастка.

- Згоден, ми повинні знайти ще одну записку. Без неї ми не знайдемо наступний кристал.

Логан оглянув штурвал з усіх боків, записки ніде не було видно. Над експонатом, він помітив портрет чоловіка, намальований олійною фарбою. Логан озирнувся в обидва боки. Зробив фото на телефон та відправив його Софії. Гейлі помітила як над штурвалом висить камера, а поруч горить червона лампочка.

- Логане, давай відійдемо - Гейлі повела Логана за руку в кімнату поряд з тим місцем - Там камера, вона дивиться саме на штурвал.

- Мені здається що записка може бути під кристалом - шепотів Логан - Ми повинні ризикнути, але потрібно знайти шлях для відступу.

Логан визирнув у вікно, яке було єдиним на цьому боці особняка. Під вікном були густі кущі, від них вела стежка до паркану. Він узяв телефон, щоб подзвонити.

- Слухаю - почувся голос Карла в телефоні - Ви знайшли його?

- Так, але є проблема. На це місце дивиться камера і Я майже впевнений що стоїть сигналізація. Записку ми не знайшли, але можливо вона під кристалом.

- Окей, ми чекаємо на вас на дорозі, про всяк випадок ми готові їхати - Відповів Карл і завів двигун.

- Ми спробуємо, але якщо записки там не виявиться, вам доведеться повернутися за нею - розповідав план Логан - Ми вистрибнемо у вікно, під'їжджайте до правого боку маєтка, ми будемо там...

***

Софія відчула вібрацію у себе в кишені. Витягла телефон і відкрила повідомлення від Логана. Це було фото портрету. Вона роздивилась його і посміхнулась. На портреті був намальований Джейкоб. Вона простягла телефон Карлові і показала фото. Той перевів погляд і закрив очі. Його голова пішла обертом, думки закрутились. В очах потемніло. Карл відчув сильний біль у вилицях. З криком схопився за голову. Софія злякалась і нахилилась до хлопця. Але той схопив її за руку і міцно стискав.

- Карле. Карле, що з тобою? Ти мене лякаєш.

Карл стиснув зуби, прикусив губу. Тоненькою цівкою потекла кров на його підборіддя. Він досі не міг оговтатись. Закричав ще сильніше, схопився за сій живіт. Виглядало наче його вдарило щось невидиме. Софія схопила хлопця за плечі і почала трясти, але це не допомагало. Вона увімкнула ліхтарик на телефоні та навела на його очі. Його зіниці були маленькі, наче у кішки. За мить вони збільшились. Карл більше не кричав. Він важко дихав і дивився на ліхтар. Його голова була спітніла, руки трусились.

- Батьку — вимовив крізь зуби Карл.

Його очі закрились. Через секунду він подивився на Софію, наче нічого і не було.