Розділ 7.2

Італія. Рим. 2022 рік

"дзвінок з невідомого номера"

- Гейлі, привіт - почувся голос Логана - Це Я, Логан.

- Привіт, дуже рада тебе чути – відповіла Гейлі – Ви вже в Римі? Тут так гарно, Я сумувала за цим містом.

- Згоден. Але Я тут був у 14 столітті, було ще красивіше – продовжував Логан – Ти зараз де? Ми йдемо до Колізею, чекатимемо на тебе там.

- Супер, Я всередині - радісним голосом сказала Хейлі - Не змогла втриматися і пішла на екскурсію, Я зараз вийду до головного входу.

Друзі підійшли до виходу з Колізею, було не дуже багато людей, через пандемію, яка охопила увесь світ. Минуло вже три роки, але до Риму тільки почали повертатися туристи. На виході вони побачили Гейлі, у дівчини було дуже задоволене обличчя, вона підтюпцем підбігла до друзів.

- Бонжу'г - голосно сказала Гейлі - Я дуже рада вас бачити.

- Привіт, а ми як раді - з посмішкою сказала Софія - Правда, Логане?

- Привіт, Гейлі - збентежився Логан - Твоя мама нам розповіла, де потрібно шукати наступну підказку. Але краще було б, якби вона вирушила з нами.

Гейлі підійшла дуже близько до Логану.

- Привіт, Логане, мені дуже приємно, що ти турбувався за мене - Гейлі міцно обійняла його.

В хлопця з голови не виходила розмова з Рубі. Він ніяково обійняв Гейлі та пішов вперед. Разом вони попрямували до місця, про яке розповіла Рубі. Це виявилося не дуже далеко. Друзі йшли не швидко, усю дорогу Гейлі розповідала про Колізей, та як їй сподобався Рим. Дівчина дуже заздрила своїй матері, хоч вона дуже довго не вірила в її розповіді про подорожі в часі. Вона захоплено слухала усе дитинство історії Рубі, про країни, в яких вона побувала і мріяла одного разу повторити подорож своїх батьків. За пів години друзі були біля великої круглої будівлі, що дуже була схожа на Колізей. Колишній цирк часів Юлія Цезаря. Друзі обійшли його з усіх боків, усе було зачинено та завішено стрічками. Обійшовши територію ще раз, Карл помітив невеличку прогалину у паркані в густих кущах. Друзі обережно пройшли усередину.

Логан узяв зателефонував Рубі, вона дуже довго не брала слухавку, але нарешті Логан почув її голос.

- Привіт, Рубі - сказав Логан - Ми біля цирку.

- Дай слухавку Гейлі - відповіла на дзвінок Рубі.

Гейлі взяла телефон із рук Логана, ніби випадково провівши своєю долонею по руці Логана.

- Бонжу'г, мама́ - відповіла Хейлі - Як у тебе справи?

- Усе добре, доню, пообіцяй мені будь ласка дещо.

- Що саме, мама́?

- Я зараз скажу тобі, де шукати наступну підказку твого тата — Рубі була схвильована - Але пообіцяй мені, коли ви знайдете всі кристали, ти не залишишся з ними. Ти просто поїдеш додому.

- Ну мам - засмутилася Гейлі - Чому? Я хочу знайти тата, допомогти їм...

- Ні, Гейлі - перервала її Рубі - Вони впораються без тебе, це дуже небезпечно. ти пам'ятаєш, що Я тобі розповідала? Я була одна у 1467 році. Ти розумієш, як це важко? Я була сама, без друзів, знайомих. Твій тато був невідомо де.

- Добре мама́, Я обіцяю, не нервуйся - сумно відповіла Гейлі - Я зроблю як ти кажеш.

- Мерсі, ма шері - відповіла Рубі - По центру арени був важіль, думаю він там і залишився, обшукайте його.

- Дякую, мама́.

Гейлі поклала телефон у задню кишеню. Вона піднялася на арену цирку і покликала решту за собою, друзі разом підійшли до важеля і почали його оглядати з усіх боків. Важіль був дуже старим, здавалося якщо його потягнути, то він розсиплеться на порох. Карл підійшов до важеля і потяг за нього. Друзі почули гуркіт, від важеля відкололася верхня частина і з нього випав пакунок. Софія підняла його та почала розгортати, друзі помітили посмішку на її обличчі. Вона розгорнула пакунок і з нього випав кристал, на самому пакунку була записка.

"Мені дуже шкода, що Я залишив тебе тут саму. Але Я не міг вчинити інакше, моя смерть на твоїх очах була б болісною для тебе. Наша дочка ніколи б не народилася, Я б ніколи не пробачив собі, якби з нею щось трапилося. Сподіваюся, ти зараз без неї, Я б не хотів для неї тієї ж долі. Вітаю, ти знайшла перший кристал, ти знаєш скільки ще залишилося, але якщо це не ти, наступну підказку зрозуміє тільки один з тих хто тебе знайшов. Корабель цієї доброї людини послужив їм дуже добре. Якщо ти знайдеш його уламки, там де капітан корабля почав свою пригоду, ви зрозумієте де потрібно шукати те, що ви хочете знайти. Там де трапилася трагічна подія".

- Це він про Джейкоба? - викрикнула Софія.

- Хто це? - в один голос вигукнули Карл та Гейлі.

– Це той темношкірий хлопець, який допоміг вам мене зловити? - спитав Логан.

- Все сходитися - відповіла Софія - Корабель був у Джейкоба, трагічна подія була в каюті, де...

- Там де Я помер – перебив Карл – Я хочу туди повернутися. Можливо, Я згадаю все, що відбувалося... Цей Джейкоб намагався мене врятувати.

Логан підняв одну брів і озирнувся до Карла.

- Карле, навіщо тобі це? - Запитав Логан - Я так і не зрозумів навіщо ти нам допомагаєш? Який тобі сенс від цього?

– Чуваче, до мене почали повертатися дивні спогади – відповів Карл – У них мене вбили. Ти на моєму місці теж захотів би зрозуміти, що до чого. Ось Я живу спокійно, потім з'являєшся ти, Я втрачаю свідомість, а коли прокидаюсь починаю бачити дивні сни...

- Добре, заспокойся - перебив його Логан - Я тебе зрозумів.

- Логане, а чому за тобою всі бігали? - різко запитала Гейлі - Я чомусь не вдавалася в подробиці, але дуже часто спливає ця історія

Логан замислився. Почухав підборіддя і подивився на Гейлі.

- Гейлі... це дуже заплутана історія - відповів Логан.

- Я нікуди не поспішаю – Гейлі з посмішкою підстрибнула до хлопця — У нас багато часу, можеш починати розповідати.

Софія подивилась на Логана і побачила в його очах благання відволіктись від цієї теми. Вона захотіла допомогти другові.

- Я не можу зрозуміти – перебила Софія – Де може бути корабель Джейкоба.