Розділ 4.2

Франція. Париж. Аеропорт Шарль де Голь. 2022 рік

Логан, Софія і Карл стояли посеред вокзалу у незнайомій країні. Кожен з них був уперше у Франції. Карл підійшов до Софії і подивився їй у обличчя.

- Де ми шукатимемо твоїх друзів? - Запитав Карл - ти хоч приблизно знаєш де їх шукати, це ж бляха Париж, він не маленький.

- Все що Я знаю, Карле, це те, що вони жили в Парижі в 1998 році - відповіла Софія - Сподіваюся нічого не змінилося.

- Слухай, ти ж із ФБР - сказав Логан - У тебе повинні бути пошукові системи начебто.

- Я для цього і питаю - відповів Карл - Нам потрібно знайти інтернет, давайте зайдемо в цю кав'ярню, там має бути вай фай.

Друзі увійшли до кав'ярні з назвою “Бістро Бенуа", яка була на території аеропорту. Усередині кав’ярні були маленькі круглі дерев’яні столики з червоними стільцями. Софія підійшла до бару і замовила чайник на три чашки і кожному по круасану з тунцем та сиром. Друзі зголодніли після польоту і дуже швидко з’їли замовлену їжу. Карл дістав планшет із сумки і увімкнув застосунок для пошуку інформації про людей, який мав для своєї роботи у ФБР.

- Софіє, ти розумієш що Рубі та Кроулі в Парижі може бути сотні а то й тисячі – сказав розгублено Карл – Ти хоч прізвище їх знаєш?

- Лафаєр здається чи Ля Фаєр, це прізвище Рубі - відповів Логан - Але я не знаю як точно воно пишеться. Яке прізвище у Кроулі, Я не знаю. Він нам його не називав.

- Добренько - відповів Карл - Буду шукати.

Карл почав вводити данні Рубі в планшет, це зайняло близько пів години, друзі вже доїли круасани і допили чай. Софія замовила ще два віскі та одну каву для Карла.

- Знайшов! - крикнув Карл на всю кав'ярню - Тут троє людей з ім'ям Рубі Лафаєр. Першій Рубі зараз 32 роки, другій 18, а третій 50. Це точно не дівчинка, Я так розумію.

- Нашій Рубі має бути зараз близько п'ятдесяти років – відповів Логан – коли ми її зустріли, вона виглядала років на 25.

- Тоді нам потрібна Рубі Лафаєр, яка мешкає за адресою вулиця Буше 7.

- Ти крутий - сказав Логан - Ось так запросто можна дізнатися де живе людина?

- Так, але це можна зробити, якщо людина хоч раз щось порушувала - відповів Карл - Навіть штраф за паркування згодиться.

Софія встала з-за столу.

– Їдемо до неї, нам треба поспішати.

Друзі вийшли з кав'ярні, Карл вже викликав убер, щоб доїхати до будинку Рубі. Навпроти кав'ярні, на стоянці стояла машина таксі, яку викликав Карл. Це було біле Пежо зі шкіряним салоном. Вони сіли в машину і вирушили на адресу, яку знайшов Карл.

- Ти думаєш, вона нас пам'ятає? - Запитав Логан - Минуло вже 25 років.

- Сподіваюся, Логане - відповіла Софія — Думаю, така подорож не забувається. Тим паче тебе вона навряд забуде.

Логан опустив очі і зітхнув.

- Вибач... Розумію, тобі можливо не хочеться її бачити після усього. - прошепотіла Софія.

- Все окей, це був її вибір. Я вже забув.

Машина під'їхала до будинку по вулиці Буше, приблизно через пів години, по місту були затори. Пощастило, що у машині працював кондиціонер, бо літо було дуже спекотне. Друзі вийшли надвір. Карл розплатився з таксистом і той поїхав.

Вулиця Буше була невелика, будинки стояли по п’ять у декілька рядів. Вони усі були схожі між собою, однакові подвір’я з білими парканами, червоні дахи з бітумної черепиці.

- Напевно, Я піду сама - сказала Софія - Логане, ти залишишся тут?

Логан махнув рукою і спокійно підійшов до дверей будинку та натиснув на кнопку дзвінка на дверях.

- Уі (Так)? - Запитав голос молодої дівчини.

Всередині Логана щось тьохнуло. Сироти проступили по його шкірі. Цей приємний, дівочий голос він не забув би ніколи.

- Еее, вибачте. Мене звати Логан Портер, Я шукаю Рубі Лафаєр, вона тут живе? - розгублено сказав Логан.

Двері зі скрипом відчинились і з будинку вигулькнула голова молодої дівчини, на секунду Логан заціпенів.

- Це моя мама́, ви її знайомий?

– Ми... ми її друзі, але ми давно не бачили твою маму – Софія встала позаду Логана – Вона зараз удома?

- П’гобачте, але її зараз немає вдома, вона скоро має пове’гнутися - сказала дівчина - ви можете її почекати у le ja'rdin (у саду фр.), там є альтанка.

Дівчина впустила друзів у будинок і провела їх на заднє подвір'я, де вони сіли у затишну альтанку, яка була оточена гарним газоном та фруктовими деревами.

- Мене звуть Гейлі - сказала дівчина - Якщо вам що-небудь знадобитися, можете мене покликати. Коли мама́ п’гийде, Я їй скажу, що ви тут. Може вам кави або чаю?

Всі погодились на каву. Дівчина зайшла в будинок і зачинила за собою двері, залишивши здивованих гостей .

- Вона копія Рубі! - крикнув Логан - Як це може бути.

- Господи, так. Відчуття, наче це і є Рубі. - відкривши широко очі, вигукнула Софія.

- Можливо гени - відповів Карл - Буває коли дитина дуже схожа на своїх батьків.

- Що взагалі їй казати? - спитав Логан - Як вона зможе нам допомогти?

- Я не знаю, Логане - відповіла Софія - Вона повинна щось знати.

Двері будинку відчинились і до саду зайшла Гейлі з трьома чашками кави та поставила їх перед друзями.

- Мамá скоро прийде.

Гейлі зайшла в будинок та зачинила за собою двері. Спантеличені друзі сиділи мовчки і пили каву. Через чверть години двері відчинилися знову і у двір вийшла жінка, її очі тремтіли та наповнялись сльозами, здавалось, вона була дуже щаслива бачити своїх давніх друзів. За двадцять п’ять років Рубі змінилась, але не так аби її було б складно впізнати. Вона виглядала не більше як на сорок років.

- Рубі? - Запитав Логан - Це ти?

Жінка підійшла до Логана і міцно обійняла його. Софія підвелася зі стільця і також обійняла Рубі.

- Привіт, Рубі - сказала Софія — Гарно виглядаєш.

- А ви зовсім не змінилися - сказала Рубі і обійняла Софію - Відчуття, ніби це було вчора. У вас щось трапилось? Я знала, що ви мене колись знайдете.