Розділ 3.2

Наступного ранку, після сніданку Софія потягла Логана за руку зі столової. Узяла два паперові стакани і наповнила їх кавою з автомату, який стояв біля виходу на заднє подвір’я.

- Ходімо — тягла його за собою дівчина.

Коли вони опинились на лавці, подалі від лікарів і санітарів, друзі сіли поруч.

- Не розумію, де ж Карл — почала Софія — Він же не міг нас тут кинути.

- Сподіваюсь ні, що він тобі обіцяв?

Софія напружилась. Відпила кави.

- Він казав, що Я зрозумію, що він подасть якийсь сигнал...

Софія подивилася на всі боки.

- Ти випадково не знаєш куди поділися всі працівники?

Логан озирнувся, справді нікого не було. Подвір’я було порожнє, за винятком старого пацієнта на візку, що стежив за метеликами.

- Тут якісь сліди — Логан розглядав сліди сорок четвертого розміру, що вели до паркану.

- Бачиш щілину в паркані? – Софія вказала пальцем на паркан – Вчора її не було. Ходімо. Ти готовий звідси вийти?

- Ти ще питаєш? – радісно сказав Логан.

Друзі встали попрямували у бік паркану. Софія пролізла, продираючись крізь кущі. За мить вона зникла. Через секунду, з щілини вигулькнула рука дівчини і покликала Логана за собою. За парканом на них чекала машина з Карлом і новий одяг.

- Привіт, Логане - сказав Карл - Як ти?

- Ще не до кінця усе розумію - відповів Логан — Що тепер?

- Нам потрібно в Париж - радісно сказала Софія - Ми повинні знайти Рубі та Кроулі.

- Навіщо? Що ти задумала? - відповів Логан.

- Хто вони такі? - Запитав Карл.

- Хлопці, Я вам все розповім не переймайтесь.

Карл повернув ключ у замку запалювання і завів машину, натиснув на педаль газу і вони попрямували у бік аеропорту. Софія та Логан переодяглися у новий одяг на задньому сидінні. Це було складно, але з'являтися в такому вигляді в аеропорту було б не правильно. Після приїзду до аеропорту, Карл видав Софії та Логану нові документи з новими іменами.

- Ось вони плюси роботи у ФБР - сказав Карл - Софія, тепер ти Софі де Лорен. - Карл дав їй документи та посміхнувся.

- Логане, ти Марсель де Лорен, її чоловік - сказав Карл і вручив їм обручки — Ну, а Я твій двоюрідний брат. На всяк випадок.

Карл продумав усі дрібниці, крім однієї, де вони шукатимуть Рубі та Кроулі. Чи вони живі взагалі, минуло стільки років. Друзі вийшли з машини і попрямували до аеропорту, квитки вже були куплені Карлом і вони пішли до стійки реєстрації. Рейс до Парижу вирушав за 2 години і друзі попрямували до кімнати відпочинку.

- Я піду куплю нам кави - сказав Карл, підійшовши до крісла, на яке сів Логан - Нікуди не йдіть, вам краще не світитися тут.

Карл вийшов із кімнати відпочинку та пішов у бік магазинів. Логан все ще перебував у шоці, кілька годин тому він вважав себе психом, тепер він летить до Парижа на пошуки своєї колишньої з минулого.

- Ти мені поясни, навіщо нам Кроулі та Рубі – запитав Логан. – Я так і не зрозумів, як вони можуть нам допомогти.

Настрій Софії змінився, її губи тремтіли.

- Я тобі не все розповіла, коли ми повернулися додому, ми почали шукати тебе, і коли ми вийшли з кухні, там була людина... Він був незнайомим, виявилося коли Браян і Том вирушили в майбутнє, ця людина якимось чином повернулася з ними в теперішнє — Софії важко було про це говорити. - Коли він убив Тома... Ми не змогли його врятувати...

- Почекай, а спис? - Запитав Логан - Чому ви ним не скористалися?

Софія не могла тримати себе у руках, сльози котились по її щоках.

- Він зламався, мабуть, куля зачепила кристали і вони розсипалися. Я навіть не була на похороні Тома, Я просто пішла... Я покинула Браяна і Келлі, не була на їхньому весіллі... Я просто весь цей час шукала спосіб все повернути...

Логан обійняв Софію, він не знав усіх подробиць. За час їхньої подорожі він встиг зблизитися з дівчиною та йому було дуже шкода, що Тома убили.

- Не сумуй – заспокоював дівчину Логан – Ми знайдемо спосіб його повернути. Але Я так і не зрозумів як допоможуть Кроулі та Рубі.

- Ти не розумієш? - Відповіла Софія - У них була друга частина спису, вони повинні знати де вона.

Логан був розгублений, він не хотів засмучувати Софію ще більше, але розумів, що це все марно.

- Софіє, боюся ти засмутишся ще більше - сумно сказав Логан - Спис всього один...

- Ні, цього не може бути - різко сказала Софія - Їх два, один у Кроулі, а другий... у мене...

Дівчина зніяковіла, вона тільки тепер зрозуміла, що помилялася весь цей час. До неї тільки зараз дійшло, що ці дві частини спису були у двох відрізках часу. Насправді, на даний момент він знаходиться в неї. Софія не знала, що робити далі, вона схопилась за обличчя і розплакалася ще більше.

- Це кінець - сказала Софія, крізь сльози - Том назавжди залишиться мертвим, ми з тобою будемо тікати...

- Не впадай у відчай, ми щось придумаємо - відповів Логан.

- Люди, що трапилося? - До них підійшов Карл з трьома паперовими стаканами кави на підставці - Чому ти плачеш?

Софія не розповіла Карлу, що їхня витівка виявилася марною і нічого вони вже не зможуть зробити, їй здавалось, що так він не допоможе їм вибратися з країни.

Логан, Софія і Карл випили свою каву та почули, як оголошують посадку на їхній рейс. Друзі разом встали і попрямували у бік літака. Черга на посадку була маленькою, вони швидко пройшли реєстрацію і сіли на свої місця, Логан сів разом із Софією, а Карл умостився позаду них.

- Логане, виходить це все ... - пошепки сказала Софія - Ми нічого не зробимо, не зможемо нічого змінити ...

Логан сумно подивився на дівчину і торкнувся її руки.

- Давай все обміркуємо. Ти сказала, що коли в Тома вистрілили, у списі розсипалися кристали. Ти впевнена, що куля могла їх зачепити?

- Звичайно, іншого пояснення немає – відповіла Софія – Вони просто зникли, мабуть розсипались.

Дівчина подивилася у вікно, літак починав злітати, вона взяла маленьку пляшечку віскі у стюардеси та осушила її одним ковтком.