Розділ 2.1

Частина 2

Через 2 роки

Сполучені Штати Америки, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк. 2021 рік

Біла кімната, яскраве жовте світло, що світило прямо в обличчя. Логан чув спів птахів, голос чоловіка у білому халаті. Він намагався сконцентрувати увагу на незнайомці, але чутно було тільки дзвін у вухах. У очах муляло, дуже складно було зорієнтуватись та зрозуміти де він знаходився. Через чверть години, коли дія ліків почала розвіюватись, Логан почав розрізняти слова, що вимовляв незнайомець у білому. Ще через десять хвилин, він зрозумів що сидить на стільці у білій кімнаті, прикутий наручниками, навпроти нього сидить лікар у білому халаті. Над головою лікаря, Логан помітив декілька дипломів та відзнак. Він намагався прочитати хоча б один заголовок але розрізнити букви він поки що не міг. Коли хлопець зрозумів, що лікар звертається до нього, він перевів погляд на бейдж що був прикріплений до халату лікаря — Оскар Діаз, головний лікар психічної лікарні Гарлему.

- Пане Портер - каже лікар - Ви стверджуєте, що мандрували у часі з деякими людьми. Ви впевнені, що ті імена, які ви назвали працівникам ФБР, вони точні? Вони надіслали людей за адресою, яку ви їм назвали, але там проживає літня пара, а один із людей, який нібито подорожував з вами, давно мертвий. Агент ФБР, який нібито переслідував вас, нібито — лікар показав лапки у повітрі пальцями - заколотий рицарем з минулого, живий і хоче з вами поспілкуватися.

Після кожного слова “нібито”, лікар робив лапки пальцями і посміхався.

- Цього... цього не може бути - сказав Логан - Я на власні очі бачив, як у нього... його вбили мечем, і ми залишили його... тіло на кораблі піратів ...

Лікар подивився у свій записник, що лежав на столі і почав записувати.

- Пане Портер - продовжував лікар - Я знаю, що ваша дружина загинула в автокатастрофі. Мені здається, що ви не можете це пережити і вигадали уявний світ, в якому ви намагаєтесь повернутися в минуле, аби повернути вашу дружину до життя. Але зрозумійте, пане Портер, це не можливо. - він подивився на Логана з питальним поглядом - Подумайте про вашу доньку, вона залишилася без батьків. Ви хочете залишити дівчинку сиротою? Не бійтеся, вас не повернуть знову до в'язниці. Ви хворі, пане Портер, і залишитеся тут. На деякий час. Ми можемо вам допомогти, пане Портер, і хочемо. Але ви повинні зрозуміти. Усе, що ви тоді розповіли в відділенні ФБР, це все ваша уява.

Лікар Діаз намагався наголошувати на імені Логана у кожному реченні, аби той розумів що звертаються до нього.

Коли він закінчив бесіду з пацієнтом, лікар натиснув кнопку на телефоні, що стояв серед записників і папірців. Двері у кабінет відчинились і всередину зайшли санітари, вони відстебнули наручники, узяли Логана під руки та вивели із кімнати. Поки Логана тягнули по коридору, хлопець роздивлявся усе, що зустрічав на своєму шляху. Ноги його не слухались, вони просто тяглись по підлозі за онімілим тілом. Він навіть не чинив опір. Не було сил.

Санітари завели хлопця в іншу кімнату, посадили на ліжко та попрямували на вихід. Один з чоловіків озирнувся до Логана.

- Це твій дім на наступні кілька років, друже - сумно сказав санітар.

Кімната здавалася дуже світлою, в ній було майже порожньо. Біля стіни стояло ліжко та тумбочка з маленьким нічником прибитим до неї. Логан визирнув у маленьке вікно, яке було єдиним освітленням, окрім нічника у його кімнаті і побачив маленький майданчик із лавками, на яких сиділи люди в однакових білих сорочках.

На секунду, йому здалося, що серед людей сидить знайомий хлопець. Логан уже й сам почав плутатись в правдивості своєї історії, це місце замуляло йому мізки і він не розумів, де правда...

Сполучені Штати Америки, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк. 2022 рік

Софія стояла на краю багатоповерхівки і не розуміла, що робить. Минулого ранку вона пішла в бар і випила дуже багато віскі, тепер вона стоїть на краю прірви, вся в сльозах і згадує останні роки свого життя. Її чоловік загинув, її завербувала мафія, вона тікала від бандитів, її близьку людину застрелили на її очах, а найкраща подруга, на весілля якої вона не прийшла, не хоче її бачити. Вона навіть не пішла на похорон Тома. Дівчина дуже сильно звинувачувала себе в усьому, в її думках було тільки одне. Усе, що трапилося, це все з її вини. Софії було нестерпно дивитись на себе у дзеркало. Навіть Логан, у якого випадково опинилась статуетка її чоловіка. Його життя пішло шкереберть через Патріка, а значить це також стосується її. Якби вона не скаржилася чоловіку про те, що вона хоче переїхати до Європи, він би не вкрав цю статуетку у мафії, і Логан був би зараз на волі зі своєю маленькою донькою. Софія зробила крок у бік прірви, але раптом почула знайомий голос... Не просто знайомий, голос з минулого. Голос, який вона не повинна була почути вже ніколи.

- Ти думаєш, так ти втечеш від проблем? - сказав голос.

Софію взяли дрижаки, її руки затряслись. Одна нога зіскочила з карнизу, однією рукою ледь втрималась за виступ даху.

- Хто ти? - Запитала Софія - Не потрібно мене зупиняти.

- Я не робитиму цього - спокійним голосом сказав чоловік - Ти сама передумаєш стрибати.

Софія була здивована. Цей голос, вона його знала. Але не могла пригадати звідки, та як він дізнався, що вона хоче зробити?

- Мене звуть Карл - сказав незнайомець - Карл Роуз.

Софія миттєво зробила крок назад. Її руки затряслися ще сильніше, вона ледве трималась за виступ у стіні.

- Що ти сказав? - у Софії потекли сльози ще більше - Цього не може бути, не приколюйся. Зараз не час жартувати зі мною.

- Я знаю - відповів Карл - Нам потрібно обговорити дещо, Я сам нічого не розумію. Багато чого трапилося. Мені потрібно, щоб ти мені все пояснила. А потім роби, що хочеш.

Софія відійшла від краю даху і підійшла до вікна, де стояв Карл. Дівчина побачила обличчя знайомої людини і зраділа. Вона кинулася його обіймати, Карл був здивований.