Розділ XXXII

Логан стояв у коридорі і дивився у єдине вікно, що там було. Він витяг пом’яту пачку цигарок Lucky Strike і витяг одну цигарку. Обшукавши кишені, зрозумів що запальнички немає. Потім витяг голку та волосінь, що виміняв у рибалки на дві цигарки. Встромивши голку під шкіру, хлопець почав зашивати свою рану, що стікала кров’ю. Біль пронизала тіло хлопця. Він знав, як це робиться, робив це багато разів. Але не собі. Коли зашиваєш рану собі, відчуття зовсім інше. Як він зашивав рани пацієнтам у лікарні, ніколи не задумувався чи боляче це. Одного разу, Логан зашивав рану на руці одному п’янчузі, без наркозу. Він і не підозрював, як це боляче. Коли все закінчилось Логан зітхнув і випив одним ковтком віскі, що стояло на підвіконні. Позаду нього почулись кроки. Хтось обійняв його і поцілував у шию. Логан озирнувся. Позаду стояла Рубі і тримала два келихи з віскі.

- Пригостиш? - Рубі взяла цигарку з рук Логана – Господи, сто років не курила, там де Я була такого ще не придумали.

Рубі дістала сірники з кишені і підкурила спочатку Логану, потім собі і простягла Логану келих.

- Ти віриш що ми повернемось додому? - спитала Рубі.

Рубі втягнула в себе дим, через п’ять секунд випустила його і зітхнула.

- Як добре.

- Я маю в це вірити, і хочу — Логан зітхнув — але це так важко.

Рубі підійшла близько до вікна і подивилась униз. На вулиці все ще було темно, нікого не було, окрім кістлявої рудої собаки що несла у зубах якийсь шмат м’яса.

“Мабуть вкрав десь у м’ясному” - подумала Рубі.

- Слухай, мені набридло опинятись знову і знову у різних місцях — почала Рубі — Я хочу зупинитись.

- Ти про що? - Логан здивовано подивився в обличчя Рубі.

- Тут і дурню зрозуміло, що в нас нічого не вийде. Том кожного разу робить одне й те саме, але результат той самий. Ми не можемо повернутись додому.

- Але ж у Браяна вийшло — заперечував Логан.

- Браян був один, мабуть тій штуковині не вистачає сил на всіх нас. Ми з Кроулі подорожували вдвох і усе було окей. Вас же було шестеро, коли ви відправились невідомо куди й коли. Ваш друг помер і на його місце з’явилась Я, а отже шестеро людей відправити додому ніяк не вийде...

- Що ти хочеш цим сказати?

- Я залишусь тут, Логане. Доки ми не зайшли надто далеко.

- Але... Ні, Рубі. Я не дозволю тобі...

- Це моє рішення. Хочеш ти цього чи ні. У тебе також є вибір, ти можеш залишитись тут зі мною. Або ж продовжити подорожувати, можливо п’ятьох спис і зможе повернути.

- Послухай, давай залишимо цю розмову до ранку. Поговоримо на тверезу голову.

Рубі загасила недопалок об стіну та кинула його у вікно. Дівчина розвернулась на п’ятах і пішла у кімнату. Логан так і залишився дивитись у вікно.