Розділ XXXI

Софія йшла по тоненькому дерев’яному містку, що простягався через темне, мабуть глибоке озеро. Сонце світило Софії в обличчя, майже неможливо було роздивитись шлях попереду. Примружившись, вона подивилась вниз, дивитись вперед було неможливо. Дівчина йшла і дивилась в озеро, міст був хиткий і Софія трималась за мотузки, натягнуті через усе озеро. Зробивши ще два кроки, вона зупинилась. Вода у озері ніби почала закипати. Бульбашки підіймались угору і лопались. Софія подивилась ліворуч і побачила щось дивне. Посеред бульбашок щось виринало з води, придивившись Софія побачила чиюсь руку. Дівчина побігла по містку ближче до того місця, що б краще роздивитись. Наблизившись, її злякало те що вона побачила. З озера вигулькнуло тіло Тома. Очі хлопця були блідо-сірі. Софія закрила очі долонями і почала кричати. Вона побігла вперед. Нога дівчини зачепилась за дощечку містка та вона впала. Міст почав сильно хитатись і Софія прибрала руки від обличчя і спробувала встати. Вона подивилась у воду і зойкнула від переляку. З води на неї дивився Карл. Його очі також були бліді, як у Тома, але він ніби витріщався у її обличчя. Дівчина смикала ногу але не могла її витягти. Раптом хтось схопив Софію за руку. Дівчину сіпнуло і з її горла видерся хриплий звук. Софія закашлялась. Вона підвела погляд і побачила чоловіка. Це був той чоловік, якого вона бачила у іншому сні поруч з Рубі. Чоловік взяв Софію за ногу та легким рухом витяг її з поміж дощечок. Він мовчки простяг руку до Софії. Дівчина дивилась в обличчя чоловіка, її руки тремтіли а очі наливались слізьми. Софія витягла руку до чоловіка і той потяг її на себе. Софія стояла дуже близько до незнайомця і мовчала.

- Ти повинна знайти мене — раптом з вуст чоловіка почувся голос.

- Що? Хто ти такий? - Софія розгублено дивилась на незнайомця.

- Знайди мене — повторив чоловік.

Раптом чоловік випустив руку Софії. На місці, де стояв чоловік сяйнуло червоне світло. Коли сяйво розвіялось чоловіка вже не було. Софія подивилась під ноги і не знайшла під собою моста. Дівчину дуже різко смикнуло у бік і цієї ж миті вона побачила під собою лише воду. Софія занурилась під воду. Дівчині стало настільки холодно, її тіло трусило, вона не могла поворухнутись. Софію затягувало вниз, повітря у легенях закінчувалось. Ще мить і вона почала задихатись...

Софія відчула сильний біль у щоці і прокинулась. Вона відкрила очі і побачила перед собою Тома.

- Вибач, але ти задихалась... Я не знав що робити, ти не прокидалась... - Том тримав Софію за плечі і не відпускав.

- Мабуть... дякую. Перестань будь ласка мене трясти, вже все окей.