Розділ XXX

США, Бруклін, штат Нью-Йорк. 1821 рік

""червоне сяйво""

Друзі озирнулися навколо, на вулиці було темно. Сяйво місяця вилискувало на вікнах пабу що стояв понад дорогою. Все було таким знайомим, але не було багатоповерхівок, вивісок магазинів, що світилися неоновим сяйвом, не було рекламних щитів. Біля пабу стояв віз із кіньми, замість асфальту під ним виглядала бруківка. Вузькі вулички з дерев'яними будинками, і глибоке темне небо, освітлене зірками. З пабу лунали голоси і сміх п’яних людей.

- Це місце здається таким знайомим - сказав Логан - Цей стиль будівель...

- Це Америка! Томе, ми вдома? - Зраділа Софія - будь ласочка, потіш мене.

- Так. Ви маєте рацію, це Америка - Сумно сказав Том — Але червоне сяйво, це не та Америка яку ми знаємо.

- Що ж це за час — Келлі озиралась на всі боки.

Браян узяв Келлі за руку і повів у бік пабу. Том із Софією пішли за ними.

- Логане, Рубі, ми всередину, нікуди не йдіть — звернувся до них Том.

Рубі підійшла до Логана взяла його за руку і відвела за одну з будівель. Вона торкнулась своєю рукою його обличчя і нахиливши його голову поцілувала хлопця у губи. Логан не сперечався але через секунду узяв Рубі за руки і віддалив дівчину від себе.

- Слухай, Рубі... Не треба — тремтячим голосом сказав Логан — У нас нічого не вийде. Я в розшуку, ти взагалі з іншого часу...

- Серйозно, ти справді віриш що ми повернемось додому? - Рубі усміхалась дивною посмішкою — Я у 96 рік, ти у в’язницю? А тобі воно треба?

- Рубі, в мене донька вдома, Я не можу її покинути — казав Логан — Навіть, якщо мене заарештують, Я вийду... Я їй потрібен.

- Я вже не потрібна нікому, мене кинули саму — Рубі сумно нахилила голову — Я і не думаю, що мені потрібно додому, це тупо повертатись туди де тебе не чекають. Думаю можливо треба було залишитись у Римі.

Рубі знову впилась губами у губи Логана але хлопець вже не відштовхувал її. Він міцно обійняв дівчину і відповів на поцілунок. На мить Рубі відсахнулась від Логана, відчувши щось вологе і холодне на своїй одежі.

- Що це? Логане, ти поранений!

Рубі приклала руку до рани Логана і поцілувала його знову.

***

Тим часом друзі зайшли до пабу. Він нагадував ті таверни з фільмів про вестерни. Дерев’яні стіні та підлога, приглушене світло. В деяких кутках пабу було настільки темно що важко було розібрати обличчя тих, хто сидів за столиками. За дерев’яним шинквасом порався пристаркуватий сивий чолов’яга у брудно сірому фартуху та густими вусами. Старий розливав пиво у затерті бокали.

Коли друзі переступили поріг, усі хто не був чимось зайнятий перевели погляди на них. Вони дивились на групу немов на прибульців. Том з дівчатами сіли за вільний столик у затемненому кутку пабу, Браян пішов до бармена. Поки прямував до шинквасу він озирався на усі боки. Біля одного вікна чоловіки у ковбойських капелюхах грали у дартс. У віддаленому кутку пабу сидів бородатий чоловік з купою чарок на столі. Поки Браян йшов, він нарахував вісім чарок і три порожніх бокали. До чоловіка прямувала офіціантка з ще одним бокалом пива. Коли Браян підійшов до бармена, той подивився на нього з презирством.

- Що тобі? - грубим голосом запитав бармен.

- Слухайте, в мене немає при собі грошей, наші гаманці вкрали — Браян брехав на ходу — Але в мене є срібний годинник. Що ви можете мені за нього дати?

Бармен нагнувся до Браяна і узяв годинник. Покрутив його у руках, підніс під світло масляної лампи. Чолов’яга кинув на шинквас чотири срібні монети з цифрою п’ять з одного боку і обличчям індіанця на іншому.

Браян замовив келих води для Келлі та п’ять келихів пива та пішов до столика.

- Де Рубі і Логан? - запитала Софія, коли Браян підійшов до столу.

- О господи, вони тепер разом зникнуть? - усміхнувся Браян.

Тим часом до столика підійшла офіціантка у білому мереживному фартуху та поставила перед ними шість келихів.

Двері пабу відчинились і усередину зайшли Рубі і Логан, тримаючись за руки. Коли Рубі помітила стіл з друзями, вона миттю випустила руку Логана зі своєї долоні і з серйозним обличчям попрямувала разом з Логаном до столу. Коли вони сідали за стіл, Рубі помітила посмішки на обличчях дівчат.

- Мовчіть — сказала Рубі.

- Що? Ми нічого й не кажемо — Посміхнулась Софія.

Хлопці сиділи на одній стороні столу, дівчата спілкувались на іншій стороні. Розмов один одного вони майже не чули.

- Софіє, ти без пари досі — Келлі торкнулась її плеча — Я бачу, як Том на тебе дивиться...

- Слухай, не приколюйся — перебила Софія — Я йому життя зіпсувала.

- Він вже усе тобі пробачив, він добрий — заперечувала Келлі.

Том перевів погляд на дівчат та перебив їх розмову.

- Слухайте, нам потрібно зняти кімнату. Переночуємо сьогодні тут, завтра будемо намагатись повернутись додому.

Браян піднявся на ноги та попрямував до шинквасу. Бармен зустрів його з усмішкою потираючи руки.

- В тебе щось ще на продаж?

- Вибачай але ні. Нам би кімнатку з трьома - чотирма ліжками.

- Хех, таких точно нема. Можу запропонувати кімнату з двома маленькими ліжками та одним великим. Або ж дві кімнати.

- Дешевше буде одну. Які розцінки у вас тут?

- Ну одна кімната буде п’ять а дві віддам за вісім — сказав бармен посмикуючи вуса.

Браян поклав на шинквас монету номіналом п’ять доларів. Поверхня шинквасу була липка, Браян скривив обличчя.

- Тримай — бармен поклав ключ з шкіряним клаптиком з написом 13 на шинквас – на другому поверсі останні двері по коридору.

Браян підійшов до столику друзів та повів усіх на другий поверх, де розташувалась їхня кімната. Коли вони вступили на сходи, пролунав гучний скрип. У коридорі другого поверху було темно, ледь помітно світила масляна лампа з кінця коридору, навпроти дверей до вбиральні. Друзі пройшли вперед до своєї кімнати, на дерев’яних дверях висіла табличка з чорною цифрою тринадцять. Коли двері прочинились, з кімнати донісся затхлий запах. Кімната була маленька. Під одним вікном стояло велике ліжко з брудною на вигляд, липкою тумбою і масляним світильником. По обидва боки стояли односпальні ліжка з пожовтілими ковдрами і темними плямами. Усе освітлення кімнати - це вікно та маленький масляний світильник біля ліжка.