Розділ XXVII

Англія, Лондон. 1861 рік.

""зелене сяйво""

- Вона не дихає! – кричав Браян. - Зелений спалах! Це означає, що ми вдома?

- Браяне відійди! - крикнула Рубі і відштовхнула Браяна - потрібне штучне дихання.

Друзі опинились у тісному сірому провулку з сірими будівлями. Холодне повітря давало знати про настання вечора. Будівлі, що розташовувались близько один до одного заважали сонцю потрапити до провулку. З темряви показалась постать жінки у брудно білому халаті. Жінка рухалась швидко, ніби поспішала. Вона наблизилась до групи.

- Що тут трапилося? - До них підбігла дівчина в білому халаті — Господи, ви поранені.

Дівчина в халаті попрямувала у бік Логана, що лежав у калюжі своєї крові, ледве у свідомості. Том тримав голову і намагався затиснути рану в животі. Кров хлюпала, і Том не міг нічого зробити, він дуже нервував, його руки тремтіли. Том не переносив виду крові, тим паче стільки крові він бачив уперше. Дівчина підійшла до Логана і нахилилася до нього.

- Ні ... - бурмотів Логан - ... врятуйте спочатку її ... дівчину.

- Ох, але ви у важкому стані – сказала дівчина – вам потрібна допомога.

– Робіть, як він каже – крикнув Браян – Ви лікар? Допоможіть їй, будь ласка, вона впала і вдарилася головою. Вона не приходить до тями, і мені здається вона не дихає.

Дівчина нахилилася біля Келлі, вона дістала з кишені маленьке дзеркальце і приклала Келлі до вуст. Дзеркальце запітніло. Усміхнувшись, дівчина зрозуміла, що все гаразд. Нахилившись ще нижче, вона влила Келлі до рота якусь рідину з маленької пляшечки, яку вона вийняла з кишені.

- Все буде добре - сказала дівчина - Вона в порядку, дайте їй відпочити. Підкладіть їй під голову ось це.

Дівчина простягла Браяну рушник зі своєї сумки.

- Тепер, йому потрібна термінова допомога - сказала дівчина, вказавши на Логана - Він у дуже важкому стані. До речі, мене звати Іві, як ви тут опинилися?

Іві відчинила свою сумку і дістала аптечку. Вона прибрала ганчірку з живота Логана, перев'язала його тіло гумовим джгутом і одним рухом витягла кинджал. З рани миттю бризнула кров, але недовго, за кілька секунд кров вщухла. Іві обробила рану якоюсь смердючою рідиною і дістала голку.

- Його рану треба зашити - сказала Іві - кров зупинилася, але якщо Я цього не зроблю, вона почне йти знову, і можливо піде зараження.

Іві приклала ганчірку вимочену спиртом до рани Логана. Логан голосно закричав і знепритомнів. У цей час Келлі вже прийшла до тями, вона закашлялась. Браян обійняв її так сильно, що вона скрикнула від болю.

- Браяне! Що з тобою? - Крикнула на нього Келлі - що на тебе найшло?

- Ти жива - обіймаючи Келлі, сказав Браян. З його очей покотилися сльози. - Я такий радий, що з тобою все добре!

Софія підійшла до Іві аби подякувати їй. Дівчина вже закінчила зашивати рану і збирала свою сумку.

- Дякую вам - сказала Софія - Нам пощастило, що ви опинилися тут так вчасно.

- Я намагаюся допомогти всім, кому зможу. Це моя робота. У Вайтчепелі зараз небезпечно.

Іві підняла свою сумку і попрямувала в інший бік. Браян тримав Келлі, міцно обійнявши її. Том усе ще сидів з Логаном, хлопець ще не повернувся до тями.

- Томе, - покликав його Браян - Ти розумієш, що відбувається? Це був зелений спалах, це повинно означати, що ми вдома.

- Я думаю що зелений спалах це повернення у майбутнє - відповів Том все ще тримаючи Логана — Напевно, це означає, що ми повернулися вперед. Коли ми вирушаємо у минуле, спалах червоний, зараз ми повернулися у майбутнє, але не в наш час, це майбутнє до того часу, де ми повинні бути.

- Ее, люди. Якщо тут небезпечно, як сказала Іві, нам треба десь сховатися. Ми не можемо ось так сидіти посеред вулиці. Ми навіть не знаємо де ми знаходимося – сказала Рубі.

– Це Лондон – сказала Софія – ми з чоловіком були тут на річницю нашого весілля. Іві сказала, що це Вайтчепел - це район Лондона. Але коли ми тут?

- Гей ... сюди - з дверей будинку навпроти виглянув старий - Біжіть сюди.

Том підхопив Логана і покликав усіх за собою, Браян узяв на руки свою дівчину і вони побігли у бік голосу, який їх кликав.

- Заносьте його сюди - сказав голос, вказуючи на Логана - Ви не можете ось так розгулювати цим районом, усюди бандити.

- Ви хто? - Запитав Браян - навіщо ви нам допомагаєте?

- Мене звуть Чарльз - сказав старий. - Я люблю допомагати людям. Ваш друг ще живий? Я бачив, як йому зашивали рану. Коли він прокинеться, дайте йому ось це - Чарльз простягнув Тому пляшечку у формі трикутника - це заспокійливий еліксир. Він допоможе йому.

- Почекай, тебе звуть Чарльз? - Сказала Рубі - Чарльз Дарвін?

- Ну... так - з нерозумінням сказав Чарльз - Ми хіба знайомі?

- О господи... Ні - відповіла Рубі — Але Я багато чула про вас... і ваш еліксир.

- Ооо, це дуже добре - зрадів Чарльз - Я і не думав, що про нього говорять люди. Це приємно. Зараз мені час йти, розташовуйтеся, поки ваш друг не одужає, вам краще залишитися тут на деякий час. Це покинутий будинок.

Чарльз витяг зі своєї сумки кілька пляшок і простяг їх Рубі. Зібравши свої речі, він відчинив двері, озирнувся на всі боки і пішов. Келлі тим часом вже повністю прийшла до тями, намагаючись вибратися з обіймів Браяна.

Друзі поклали Логана на диван і пішли оглядати будинок. Місця було небагато, у будинку було дві кімнати, на вигляд здавалось що будинок покинутий. На другому поверсі була ванна кімната і спальня. Меблі вісімнадцятого століття, жовто білі стіни. У дальньому кутку під вікном стояв диван, далі по коридору невелика кухня і сходи на другий поверх.

Келлі підхопилась і миттю побігла на другий поверх. Через декілька хвилин, повернулась. Її очі ледь сльозились.

Логан відпочивав на дивані, Софія помітила що він щось шепоче. Вона підійшла до хлопця, той розплющив очі і намагався їй щось сказати. Софія нахилилася до нього і почула, що він звертається до неї.