Розділ XXV

Вранці Браян вже стояв біля великого дерев’яного столу, на якому на них чекали тарілки з супом у якому плавали шматки білого м’яса. Том підвівся з ліжка, яке стояло на кухні і відчувши запах їжі почав всіх будити.

Поки усі їли, Софія думала про свій сон, він не давав дівчині спокою. Іноді кидала погляд на Тома та на Рубі. Не могла зрозуміти, хто цей незнайомець, що стояв поруч з Рубі у її сновидінні. Цього чоловіка вона бачила уперше.

Друзі не знали де шукати Логана посеред пустелі. Браян знав тільки місце, де зник хлопець та незнайома жінка. Це все, що в них було для того, аби знайти їх.

- Браяне, ти певен, що бачив його саме там? - звернувся Том до брата - якщо ми почнемо не з того місця, то зайдемо у глухий кут.

- Так, братику, Я бачив їх на власні очі. – нервово відповів Браян – вони випарувалися у повітрі.

– Головне, що спис у нас… – підійшла до них Рубі.

- Ні, Рубі - перервав Браян — без Логана ми нікуди не рушимо. Вони просто зникли. Я думаю там якийсь підземний прохід. Та жінка хотіла вбити Клеопатру, можливо це був її план відступу.

- Логан намагався її зупинити – вступила в розмову Софія – він просто хотів допомогти.

- Так, і як завжди, це вийшло йому боком - перервав її Том.

- Та чому ви дівчата, бачите в людях тільки добре? - психанув Браян - ви розумієте, що через нього ми можемо залишитися тут назавжди!? Нас можуть убити тут будь-якої секунди. Тут небезпечно, ми б не вижили тут більше доби, якби не врятували Клеопатру.

– Завдяки Логану, ми ще живі – втрутилася Софія – це він помітив змій, це він побіг за тією жінкою, якби не він, ми блукали б пустелею і далі.

- Давайте усі заспокоїмося - втішав Том. - Дивіться на це, як на пригоду. Ми впораємося. Так, це буде складно. Але ми разом, а він там один із цією жінкою.

- Люди, ви зараз взагалі чим займаєтесь? Нам треба йти, чим довше ми розмовляємо, тим далі він може піти. - перервала усіх Рубі.

– Згоден – відповів Браян – Нам треба йти. До того місця йти кілька хвилин, це за нашим будинком.

Рубі та Браян вийшли з палацу перші, інші пішли за ними. Браян знав куди вести, але далі він не розумів як потрапити у те місце, де зникли Логан і жінка, яка напала на Клеопатру. Коли вони вийшли з маєтку, Том підійшов до Софії.

- Не хотів тебе турбувати вночі - ніяково сказав Том - Ти була чимось засмучена. Тебе щось турбує?

Софія лагідно подивилась на хлопця, її губи скривились у посмішці.

- Ну знаєш, якщо не брати до уваги те, що ми від дому всього в кілька тисяч років - відповіла Софія, сонним голосом - Так, начебто все добре. Тобі здалося.

- Тоді вибач, Я помітив що ти плакала, мабуть мені здалося, вибач...

- Ти підглядав за мною, коли Я спала? - Софія посміхнулась - точно, це був ти. Я прокинулася під теплою ковдрою, дякую тобі.

Том усміхнувся і пішов швидше, щоб не продовжувати незручну розмову. Йти було не довго, через п’ять хвилин, вони вже були на місці та оглядали територію де має бути підземний прохід. Браян на власні очі бачив, як Логан провалився на цьому місці, але ніякого тунелю чи чогось схожого на прохід там не виявилося. Друзі ходили у різні боки, обійшли багато території. Том вже хотів іти далі, але Келлі почула крик людини і побігла на звуки...