Розділ XXIV

Софія стояла на березі річки. Дівчина подивилась у своє відображення і зраділа. Одяг був сучасний, на обличчі макіяж . “Я вдома” подумала Софія. Дівчина пройшла декілька кроків вздовж берега, зняла босоніжки та кинула їх біля берега. Ступивши по щиколотки у воду, вона відчула холодне поколювання по тілу. Наважитись зайти глибше вона не могла, здавалось зараз осінь чи рання весна, вода не годилась для купання.

Замріяну Софію відволікли знайомі голоси, що лунали з берега. Дівчина перевела погляд у бік берегу і придивилась. Далі від берега стояв Том і махав їй рукою. Дівчина зробила декілька кроків назустріч хлопцю, та придивилась ще. Біля Тома стояла Рубі з незнайомцем, їх обличчя були якось дивно беземоційні. Від цієї картини, тіло дівчини вкрилось сиротами. Софія йшла у бік друзів але здавалось, що вона стоїть на місці. За увесь час, вона не наблизилась ані на трохи. Дівчина озирнулась до річки але її там не виявила. На місці де тільки секунду тому протікала блакитна глибока річка, стояла двоповерхова недобудована будівля, без вікон та дверей. Софія підійшла ближче до будівлі, все видавалось таким знайомим але дівчина не могла пригадати, де вона це бачила. Вона переступила поріг та зайшла всередину. Пройшла декілька кроків оминаючи брудні ящики та матраци. Якась невідома сила ніби потягнула Софію за руку до однієї з кімнат. Коли вона зайшла всередину, її серце на мить зупинилось, вона не могла дихати. Її тіло скувало щось невідоме. Горло наче стискали руками. У кінці кімнати лежало брудне простирадло, на якому спочивав скелет. Софія побігла до виходу, не озираючись назад. Коли нога дівчини ступила на землю, будівля зникла а на її місці знову текла річка. Софія обернулась і знову побачила друзів.

- Що відбувається? - запитала Софія.

Відповіді не було. Том продовжував махати рукою. Софія намагалась наблизитись до них.

- Гей, люди! Що з вами?

Дівчина вже майже бігла, але відстань не скорочувалась. Вона зупинилась і витягнула руку вперед. Вона дивилась у порожні очі Тома і тягнулась до нього рукою. За секунду, непомітно для Софії, Том вже стояв поруч і майже торкався кінчиків її пальців.

- Тобі тільки треба цього захотіти — вимовив Том.

Голос хлопця пронизував повітря. Він говорив холодно і відлюдькувато, наче це говорив зовсім не він. Дівчину пронизало моторошне відчуття.

- Відпусти минуле — поруч з Томом стояла Рубі.

- Прокинься — сказав незнайомець поруч з Рубі.

Софія відчула легке поколювання та почула звук пострілу, озирнувшись вона побачила як на грудях Тома з’являється червоне коло, що розростається з кожною секундою. Голова Софії запаморочилась, вона відчула сильний біль та закрила очі руками. Коли головна біль минула, дівчина подивилась уперед, на тому місці де стояли Том, Рубі і незнайомець, вона побачила тільки червоне сяйво, що освітлювало усе навкруги. Голова знову запаморочилась і Софія не встояла на ногах. Її руку хтось ухопив, вона повернула голову і побачила незнайомця.

- Прокидайся! Прокидайся!

Дівчина прокинулась на підлозі, біля свого ліжка, Рубі в ньому вже не було. Її тіло було вкрито холодним потом, одяг був увесь мокрий ніби вона дійсно була у воді.