Розділ ХХ

Франція, Версаль. 1834 рік

""Зелене сяйво""

Після спалаху, друзі опинились у темній кімнаті з дерев’яними стінами. Лише на одній зі стін відблискував сонячний промінь, що проникав у маленьке овальне віконце з блакитною рамою.

- Скажу чесно, мені вже набридло це світло — Браян піднявся на ноги - всі живі?

- На диво, Логан ще з нами - сказав Том - ще непритомний.

Знизу почувся шурхіт.

-...Хто тут? - долинув глухий голос дівчини, було відчуття, що він доносився з під підлоги.

Друзі озирнулися на всі боки. Вони були на горішньому поверсі незнайомого будинку. Приміщення було дуже велике, а значить і будинок, на якому знаходилося горище, був великим. Горище було заповнено різними предметами і речами. Серед них лежали старі скрині, книги, меблі, інструменти, що виглядали вже давно забутими. Друзі розглядали це старовинне сховище, намагаючись зрозуміти де саме вони знаходяться.

- Я вас чую! Хто тут? - Запитувала зляканим голосом дівчина.

Знизу лунали звуки тупотіння по сходам. Друзі побачили тінь, що промайнула у їхній бік. У приміщення зайшла молода дівчина років двадцяти п’яти. Дівчина була одягнена у старовинну сукню у стилі ренесансу, виглядала вона здивовано та налякано, побачивши усю групу на горищі. Вона швидко озирнулася по сторонам, намагаючись зрозуміти хто ці люди і що вони роблять тут. У руках вона тримала невеличкий кухонний ніж.

- Я вас не впізнаю – дівчина підійшла ближче, тримаючи руку на серці від несподіванки. – що ви тут робите? О боже ця людина вмирає!?

- Все добре, не бійтеся - Келлі вийшла уперед - він живий. На нього напали грабіжники. Ми його врятували і сховалися на вашому горищі. Нам конче потрібна ваша допомога, ми поставимо нашого друга на ноги і просто підемо, ми вам нічим не загрожуємо, ми добрі люди.

- Зачекайте - дівчина примружилась розглядаючи Келлі - ви мені когось нагадуєте.

- Я вам когось нагадую? - Запитала з подивом Келлі - це неможливо, Я вперше в цьому місті.

Дівчина підійшла блище до Келлі і почала її роздивлятися. Вона обійшла Келлі по колу, зазираючи дівчині у обличчя.

- Ви ніколи не були у Версалі? - Запитала Дівчина - Мене звуть Кейсі. Я вам зараз дещо покажу. Я згадала, на кого ви схожі.

Незнайомка задкуючи підійшла до колони, що тримала частину даху. Вона все ще направляла кухонний ніж на людей.

- Добре. Я Келлі, це мій хлопець Браян, його брат Том, мої подруги Софія та Рубі. А ця людина Логан.

Усі стояли мовчки, говорила лише Келлі.

Кейсі почала нишпорити в скрині, що стояла біля вікна. Нарешті, вона витягла велику книгу із шкіряною обкладинкою, вона здула пил і погортавши кілька сторінок дала книгу Келлі. Кейсі тицнула пальцем у старе чорно-біле фото.

На фото була Келлі, або просто дівчина, яка була дуже схожа на неї, як дві краплі води.

- Це моя бабуся в молодості – з усмішкою промовила Кессіді – їй тут приблизно 22-23 роки. Бачите? Одне обличчя? А ви стійте, де стояли. Не наближайтесь.

Браян посміхнувся. Дівчата зиркнули одна на одну.

- Цього не може бути – здивувався Браян, підійшовши до них – Келлі це ж ти.

- Браян не тупи - сказав Том. Він також вже був поруч - ти пам'ятай, де ми знаходимося.

- Скажіть, Келлі - сказала Кейсі - ви росли з батьками? Можливо вас удочерили. Мені здається, у нас із вами спільні родичі.

- Я росла з бабусею – здивовано говорила Келлі – моїх батьків не було поряд. Ви впевнені в цьому? Можливо, ми просто схожі. Це збіг.

- Ви бачите це на власні очі - радісно говорила Кейсі - Я з точністю можу сказати, що ви з моєї родини. Наше прізвище Ла Фльор, воно вам знайоме?

Друзі здивовано дивились на Келлі. Дівчина від подиву відкрила рота, хотіла щось сказати але закашлялась.

- Моє прізвище Флоренс, трохи схоже але більш американське - здивовано сказала Келлі. - Кейсі, Я з Америки. Не думаю, що моя родина з Франції.

Кейсі захлопнула альбом. На її обличчі просяяла посмішка.

- Тепер все зрозуміло – зраділа Кейсі – Моя бабуся жила в Америці. Вона поїхала з Франції до Америки, коли була вагітна моєю мамою. Коли мама виросла, вона повернулася до Версалю, але бабуся залишилася в Америці.

- Я в шоці - сказала Келлі – виходить, Я на половину француженка.

- Ну тут все зрозуміло - усміхнувся Браян - ось звідки у тебе потяг до прекрасного.

- Браяне, ти на себе натякаєш чи що? - посміхнувся Том - не лести собі.

- Люди... у нас проблема - сказала Рубі - подивіться самі.

- Що трапилося? - Запитала Софія - Знову? Набіса він це робить? Ми ж його врятували.

- От трясця - крикнув Том - І ви ще кажете, що він може бути гарною людиною.

Софія подивилась на Тома і злякалась.

- Еее Томе - розгублено говорила Софія - У нас ще одна проблема.

- Що ще може бути? - нервувався Том

- Твій спис, Томе - засмучено говорила Софія - Його немає. Він прихопив його із собою. Навіть куртку забрав.

- Та якого біса - нервувався Том - Він же був ледь живий. Він безсмертний якийсь.

Кейсі підійшла ближче до групи незнайомців. Подивилась на Тома.

- Друзі, у вас проблеми? - запитала Кейсі - Я можу вам допомогти? Якщо ви вперше у Версалі, вам буде дуже складно. Наші вулиці дуже схожі, ви можете заблукати.

Том підійшов до вікна, і справді вулиці були дуже схожі, будинки були майже однакові. Зверху місто здавалося мурашником. Том дивився на місто з вікна, відчуваючи роздратованість. Хлопець точно знав що спис був налаштований на Францію 1996 року, але це було далеко навіть не 20 століття. Він намагався розгледіти деталі, які можуть вказати на те, що це за час. Вулиці були живими і шумними: торговці вилаштовували свої товари на тротуарах, гуркіт карет проносився повз, а веселі та галасливі натовпи людей кудись ішли то в один бік то у інший.

- Добре - сказала Кессі - зараз проходять парламентські вибори, краще не ходити по вулиці таким натовпом. Томе, ти підеш зі мною. Ви, друзі, розташовуйтеся як удома, тим паче, що Келлі виходить моя родичка, якщо тобі тут сподобається ти можеш залишитись.