Розділ XIX

Італія, Рим. 1479 рік

Брудні і мокрі, друзі опинились на площі, вимощеній кам’яною плиткою. Було темно, майже нічого не можна було розібрати в темряві.

... Дідько, а зараз ми де? - здивовано запитав Брайан

Усі піднялись на ноги.

Друзі стояли посеред порожньої вулиці. Вони дивились на стародавню, зруйновану чи то часом, чи то війнами будівлю. Коли усі озирнулись, їх роти повідкривались від здивування і зачарування. Ніч була темною. Ні ліхтарів — що свідчило про минуле, ні смолоскипів. Коли зелене сяйво зовсім зникло, перед друзями повстала велика, округла, зруйнована часом будівля. Це був Колізей.

- Ми у Римі - з усмішкою промовила Келлі - Ми ж тут були на медовий місяць.

- Точно, Колізей - Браян заспокоївся - Але тепер інше питання. Коли ми тут? У Римі не відразу зрозумієш, у нашому часі він виглядає майже так само.

Софія підійшла до Тома і обтрусила одяг від пилу. Друзі опинилися на площі біля Колізею. Людей зовсім не було, через темряву було важко визначити в який час вони потрапили.

- Зараз раніше ніж XX століття точно, навпроти Колізею має бути метро, – сказав Том. - Логан знову втік, але далеко піти не міг. Він у наручниках та в сучасному одязі, йому буде важко.

Том озирався на всі боки у пошуках Логана. Раптом з темряви почувся жіночий голос.

- Хто тут?... Я вас чую... Хто ви такі? - доносився голос.

Том із друзями озиралися, але нікого так і не побачили. Голос жінки лунав наче з самого Колізею. Вони зупинилися, піднявши голови і роздивляючись навколо. Голос жінки був добре чутним, але її ніде не було видно.

- Допоможіть мені... ви мене чуєте?

Друзі підняли голову до гори. В темряві нічого не виднілось.

- Ми вас чуємо! Де ви? - відповів Том

Браян примружився і побачив дівчину, прив'язану до стіни Колізею біля отвору для вікна. Дівчина була в розірваному одязі та в синцях.

- Хто ви? - крикнув Том - Як ви там опинилися?

- Спустіть мене і Я вам все розповім - крикнула дівчина.

Келлі підійшла до Браяна і обійняла хлопця.

- Треба їй допомогти - схвильовано сказала Келлі.

- Як нам до тебе дістатися - запитав у дівчини Браян - На вході ворота, а літати ми не вміємо.

Була надія на те, що дівчина бачила куди подівся Логан. Вона точно бачила, як вони опинилися тут. Келлі та Софія залишилися розмовляти з дівчиною, брати побігли шукати вхід до будівлі. Браян і Том крадькома йшли біля Колізею, обережно вивчаючи кожен закуток. Це місце виглядало вражаюче. Вони обходили руїни, шукаючи будь-який знак входу або виходу.

Після деякого часу Браян помітив південний вхід до Колізею. Він вказав на нього Тому, і вони поспішили до входу.

- Ось вхід! - шепотів Браян.

Том підійшов до входу та спробував відчинити великі дерев'яні двері. Спершу вони трохи чинили опір, але потім з важким скрипом відчинилися, відкриваючи прохолодний тунель.

Браян і Том зайшли до Колізею, проходячи повз руїни.

- Хто тебе туди прив'язав? - запитала Келлі - Ти щось наробила?

- Слухайте... Я вам усе розповім, тільки зніміть мене звідси.

Зрештою, брати знайшли дорогу до дівчини. Браян і Том піднялись на невеликий пагорб, де був гарний огляд місця, де перебувала дівчина. Вона знаходилася на дерев’яному саморобному містку, що стирчав з отвору. Хлопці прискорили крок, бажаючи якомога швидше допомогти їй.

- Ми поруч - спокійно сказав Том - Зараз ми акуратно знімемо тебе звідси.

- Там є ніж – говорила дівчина – Під лавою лежить ніж, він допоможе з мотузками.

Браян обшукав місце, куди вказала дівчина, і знайшов складний ніж, що дуже здивувало хлопця. Він показав ножа брату. Том також не розумів, як він міг тут опинитись. Удвох йти на місток було небезпечно, він був довгий і тонкий, не виглядав безпечно. Браян обережно вступив на дошку, пройшов декілька кроків. Він подивився униз і в його голові трохи запаморочилось, але узявши себе у руки, Браян підійшов близько до дівчини, і розрізав мотузки. Обережно взявши її під руки повів у бік Тома. Той підхопив дівчину, що б та не впала.

На секунду зупинившись, Браян подивився зверху на Рим. Місто було дуже красиве, хоча й була темрява, можна було розгледіти силуети руїн і архітектури часів Римської імперії.

- Ти можеш йти? - спитав Том, тримаючи дівчину.

- Так, дякую - дівчина вже заспокоїлася — Дуже вам дякую, до речі моє ім'я Рубі ... Рубі Лафаєт. Я вам дуже вдячна, і буду тримати рот на замку, ніхто не дізнається як ви тут опинилися.

Брати занепокоїлися, якщо Рубі бачила, як вони з'явилися з повітря, вона може про це розповісти і їх схоплять. Всі разом, вони вийшли надвір, підтримуючи Рубі під плечи і підійшли до дівчат.

- Я бачила куди повели вашого друга - сказала Рубі – Двоє чоловіків забрали його і пішли на південь.

- Рубі, ти ж розумієш, що ти побачила... ее... у цього є пояснення - намагався викрутитися Том – Що, він не втік?

- Я Келлі, це Софія – дівчата вирішили познайомитись – Приємно познайомитись з тутешнім жителем.

- Я знаю як ви тут опинились. Але давайте обговоримо це по дорозі - говорила Рубі - Дивний одяг, поява з повітря, зелений спалах. Можете мені нічого не пояснювати.

Усі були здивовані. Дівчина все знала, але як. Це було дуже дивно та водночас цікаво. Друзі разом із Рубі пішли у бік, куди по словам дівчини пішов Логан. Том не міг відвести від дівчини погляд.

Рубі - темноволоса дівчина років двадцяти п’яти із засмаглою шкірою. На її обличчі був великий синець на пів щоки, з тріснутої губи сочилась кров. Одяг був розірваний і крізь дірки виднілись порізи і сліди опіків на шкірі. На її спині, біля лопатки виднівся краєчок татуювання, що також здивувало братів. Воно виглядало сучасним. Том з Браяном вирішили спинитись і роздивитись Рубі. Вони йшли позаду, поки дівчата розмовляли між собою.

- Томе, це те що Я думаю?

- Це схоже на літак. Але... як?