Розділ XVIII

Вест Індія, Тихий Океан. 1804 рік

- аааа - кричав Карл і скрутився від болю - Мене зачепили, бляха.

Коли Том натиснув на кристал у списі, група перенеслася в інший час, але з вартовим з Єрусалиму який встиг поранити Карла мечем, і сам перемістився із ними. Поки група відволіклась на крик Карла та єрусалимського рицаря, Логан знову встиг втекти в наручниках, які на нього одягнув Карл. Поруч лежав вартовий, якого Браян вдарив у потилицю пістолетом.

- Ти виживеш, друже - підбадьорював його Брайан - Треба витягти з тебе меч.

В темряві почулись якісь звуки.

- Стійте! Не витягуйте! - долинув голос із темряви - Ви його так вб'єте.

Друзі перелякались. Вони озирнулися і побачили, що знаходяться в темному, дерев'яному приміщенні. Зовні ніби долинав звук хвиль, що бились об стіни. У приміщенні було темно і волого, на дерев'яному стовпі висів смолоскип, осяявши невелику частину цього місця. Наприкінці приміщення ледь виднівся темношкірий молодий чоловік. Хлопець був прив'язаний до стовпа, виглядав він загрозливо. Він був міцної статури, лисий, з густою незачесаною бородою, у рваному одязі, з червоною пов'язкою на голові.

- Не знаю як ви тут опинилися, але ви вчасно - говорив голос із темряви - Мене звати Джейкоб, якщо ви допоможете мені звільнитися, Я спробую допомогти вашому другові.

Браян попрямував на звук голосу. Джейкоб сидів на дерев'яній підлозі, його губа була розсічена а під оком вимальовувався величезний синець.

- Чому ти прив'язаний? - Запитав Браян - Що ти накоїв?

Келлі хвилювалася за хлопця, вона схопила його за плече і потягла до себе.

- Браяне, обережно, навряд чи його просто так тут залишили.

- Люба, нещодавно, ми були отак зв’язані у власному будинку.

- Це дуже довга історія. Я на вашому боці. Не буду питати хто ви і як ви тут опинилися, мабуть це не моя справа. Вас турбує де ви. - продовжував Джейкоб — Це піратський корабель, і чомусь мені здається що ви не захочете підніматися на гору до них. У тій скрині, що біля стіни під вікном є одяг матросів, краще перевдягнутися. Дівчата можуть одягти сукні доньки капітана корабля, там же у шафі.

Вони підійшли до скрині, там і справді був одяг. В темряві кімнати, де вони знаходились, дівчата почали переодягатись у одяг, який вони знайшли в шафі. Келлі намагалася вдягнути сукню дочки капітана. Тканина була дуже приємною на дотик, але одягати її в темряві було не так просто. Повільно роздягаючись, вона відчувала як холодний вітер пройшовся по її тілу. Зав'язки на сукні виявилися складними, особливо, коли ти не бачиш, що робиш. Дівчата переодягались у темряві, вони намагались бути непомітними. Лише слабкий промінь місячного світла пробивався крізь вікно, допомагаючи трохи роздивитися форми їх тіл. Вони допомагали одна одній, підказуючи де що розташоване, їхні руки обережно рухалися в темряві, намагаючись розібратись з незнайомим одягом. Поступово сукні набували своєї форми.

- Поки дівчата перевдягаються, Я попросив би вас прискоритися, ваш друг стікає кров'ю, йому недовго залишилося - все ще зв’язаний, сидів Джейкоб.

Браян підійшов до Джейкоба і обережно відв'язав його, тримаючі свій пістолет який був за поясом.

- Дякую - зрадів Джейкоб - Треба затиснути біля рани, тебе звуть Браян? Відірви шматок від сорочки, потрібно прив'язати її до рани, дуже міцно.

Коли дівчата закінчили переодягання, вони вийшли з темного кутка кімнати у світло.

– Добре – Браян відірвав рукав від сорочки і прив'язав до тіла Карла – Що далі?

- Ти, міцно тримай руку біля рани, як тільки Я витягну меч, відразу затискай рану рукою - командував Джейкоб - Готовий?

- Так… так, готовий - Браян хвилювався, він ніколи не займався подібним - Давай!

Джейкоб різко витягнув меча із тіла Карла, кров бризнула на обличчя Браяну. Хлопець миттю затиснув рану поліцейського.

Карл горлав від болю, втрачаючи свідомість.

- Тепер треба покласти його рівно на підлогу - все ще командував Джейкоб - Не втрачай свідомості друже.

Карла обережно поклали на підлогу, з його тіла сильно витікала кров. Ніхто не вірив, що він виживе, але Джейкоб щосили намагався його врятувати.

- У скрині є пляшки з відваром, давайте його швидше - кричав Джейкоб - Браяне, в бочці ром, вимочи ганчірку і давай сюди!

Джейкоб намагався врятувати Карла, ніби це був його добрий друг, і вважав себе у боргу перед цими людьми. Браян кинув йому ганчірку змочену ромом, поки Том копався в скрині в пошуках пляшки. Джейкоб схопив ганчірку наскрізь просочену алкоголем і приклав її до рани Карла. Зірвав смолоскип який висів на стіні і притулив до ганчірки. Рана почала запікатися, з'явився дивний запах смаженого м'яса. Дівчата не могли на це дивитися, вони відвернулися, Келлі навіть знудило на підлогу.

- Що ти робиш? - здивувався Брайан - Ти його так вб'єш.

- Я припікаю рану, інакше ніяк - злякано говорив Джейкоб - Це вб'є інфекцію, так більше шансів, що він виживе! Де пляшка!?

Том щойно знайшов ліки, підтюпцем підбігши до Джейкоба, той вихопив його з рук Тома і вилив Карлові до рота.

- Пий, друже, тобі стане легше.

Карл все ще непритомний але ще дихав, щойно ліки полилися йому до рота, він почав видавати звуки.

- Є шанси вижити? - спитав Том - Скажи чесно.

- Не хочу вам давати надію, але меч пройшов наскрізь - як лікар пояснював Джейкоб - Шанси один до десяти, це все, що Я можу зробити.

Карл на мить відкрив очі, його повіки тремтіли. Хлопець уважно роздивлявся обличчя Джейкоба, він примружився і ледь вимовив:

- Батьку? Це ти?

- Вибач, друже, ти помилився. У нього гарячка, це погано.

- Я так давно тебе шукав... - ніхто не розумів що говорить Карл — ти повернувся по мене?