Розділ ХVІІ

Єрусалимське королівство, Акра. 1191 рік

- Хай йому грець!! Що це було? - піднявся на ноги Карл – Хто ви взагалі такі?

- Чуваче, на твоєму місці, тобі краще поцікавитися де ми - усміхався Браян - Дякую, до речі, що врятував нас усіх. Цей мужик у костюмі не жартував.

- Для початку, хто ти? І чому ти вбіг у наш будинок і почав стрілянину? - поцікавився Том.

Карл обтрусився і дістав гаманець із жетоном. Протиснув його Тому.

- Я агент ФБР, мене звуть Карл Роуз. Ми шукали злочинця, який утік із Атлантик сіті. Чомусь він побіг саме у ваш будинок. Ви краще скажіть, що у вас відбувалося тоді, коли ми увійшли? Вас тримали зв'язаними.

Карл дістав ножа з-під пояса і кожному розрізав затискачі на руках.

- Це моя вина – заступилася Софія – Я зв'язалася з мафією, вони прийшли за мною, але мої друзі вирішили мені допомогти.

- До речі, де цей Логан, який був з нами? Це ж за ним ви прийшли? - Запитав Браян. Келлі вже почала приходити до тями. Браян обійняв дівчину, так міцно, вона аж захрипіла.

- Він втік, вишкребок. Ви повинні мені допомогти його знайти, не знаю, що це за місце, але здається що мені зовсім не сподобається ваша відповідь - розгублено говорив Карл.

Том і Браян розповіли про свої розкопки в Єгипті, Карл і дівчата не могли повірити, що чують...

Усі почали розуміти, наскільки небезпечно їм тут. Вони розглядали навколо і бачили людей, які були поглиблені в свої справи. Великі шатри, вогнище, озброєні воїни, що патрулювали територію - цей світ був цілковито відмінним від того, на який вони звикли дивитись. По просторій дорозі пробігали вершники на конях, залишаючи за собою слід пилюки. На іншому боці, біля розпаленого багаття, двоє чоловіків щось смажили на металевих пластинах, видовище було не дуже приємне. Наче це були щури або опосуми. На щитах вершників вимальовувалися великі червоні хрести. Том уважно роздивлявся місцевість і потроху почав розуміти де вони.

- Це точно часи Хрестового походу - сказав Том. - Тут дуже небезпечно. Нам потрібно сховатися, щоб не привертати увагу до себе.

- Ми виглядаємо наче прибульці порівняно з іншими - додав Браян.

Карл почухав потилицю. Він був спантеличений.

- Слухайте, це прикол якийсь, розігруєте мене? - Карл не вірив хлопцям. - Де тут камери? Куди усміхатись?

Карл не міг повірити у те що почув від братів. Він роздивлявся, як він думав декорації і дивувався їх справжності. Здавалось, ще кілька хвилина і він усе зрозуміє. Хлопець дивився угору і махав руками, доки Том не схопив його і не підтягнув до себе.

- Не привертай увагу, ти нас усіх погубиш.

Надворі сутеніло, з різних куточків долинало сяйво смолоскипів, що вилискували на стіні. Це був страшний час, в якому ніхто не хотів затримуватися.

- Як нам повернутися додому - стривожено спитав Карл - Де ця ваша машина часу?

- Ми не можемо повернутись без Логана — Том зиркнув на Карла — Якщо він лишиться, це вплине на наше майбутнє.

Карл не на жарт злякався. Друзі не знали, хто такий Логан і на що він здатний.

- Ви розумієте, що якщо ми не знайдемо Логана, ми залишимося тут назавжди. Я не хочу прожити решту життя у в'язниці або як її тут називали... темниці - Карл був у розгубленості - Де ми його шукатимемо?

Браян усміхався. Здавалось ніби він взагалі не реагую на те що відбувається.

- Мій братик добре знає історію, може ти нам розповіси щось, Томе?

Том не знав що відповісти, дівчата були налякані подіями, але Браян не сумував.

- Келлі, ти ж хотіла пригод, скаржилася на сумне життя. Все для тебе, рідна.

- Браяне, зараз не час жартувати! - Келлі було не до жартів, вона була налякана найбільше.

- Не таких пригод Я хотіла. Я натякала тобі на подорожі не в часі, а світом.

- Гаразд, треба дивитися на всі боки, нас не повинні побачити. Потрібно роздобути одяг цих часів і шукати щось дивне, що привертає увагу. Логан не може просто розчинитися в натовпі, він не знає, що відбувається і він один. – командував Том.

- Одне питання, Де ми візьмемо одяг? Ми посеред вулиці, якщо це можна так назвати - розгублено запитав Карл - Не так просто підійти до людини з мечем і попросити в нього одяг.

- Годі скаржитися, давайте краще думати, як вибратися з цієї ситуації. По-перше, потрібно якось знайти схованку, аби нас не помітили місцеві - запропонувала Софія.

Том озирався, намагався роздивитись місцевість. Карл виглядав розгубленим.

- Шукаємо того, хто може нам допомогти - висловив свою думку Том. - Нічого не чіпати, ні з ким не говорити.

Після роздумів, вони обрали одного старенького чоловіка з великим мішком на плечі, який здавався мандрівником чи торговцем. Підходячи до нього, вони спробували пояснити свою ситуацію та попросити допомоги. Вони вигадали історію, в якій вони пливли на кораблі, та на їх команду напали пірати. Старенький чоловік уважно їх послухав і посміхнувся: "Друзі мої, я радий буду вам на допомогти. Ви виглядаєте ніби з далеких країв прийшли. Ви з Багдаду? У мене є декілька нарядів, які можуть вам підійти."

Старенький чоловік пішов до свого шатру і швидко повернувся з декількома старими лахміттями. Вони були не найкращого стану, але головне, що вони дозволили групі приховати свою сучасність і виглядали б менш помітними серед середньовічного населення. Друзі подякували чоловікові та переодяглися за пагорбом, який був за шатром чоловіка. Тепер вони виглядали більш відповідно часам. Старенький чоловік попередив їх, що не можна довго залишатися на вулицях, бо охорона впровадила комендантську годину. Він запропонував їм приховатися у його хаті, де вони зможуть перечекати до ранку.

Група вирішила прийняти цю пропозицію, та усі зайшли до хати старенького чоловіка. Там вони розпочали обговорювати свій план. Том дізнався, що вони знаходяться на території Єрусалимського королівства під час Хрестового походу, коли військові операції та релігійні конфлікти були на повному ходу. Намагались вигадати план по пошуку Логана.