Розділ 5

Єгипет, Луксор. 2019 рік

Добою раніше...

- Агхх - викрикнув Том.

Том Колінз був не високого зросту, і тому Софії було нескладно відрубати йому шлях залізною трубою, вдаривши по голові. Будівля розпадалася, і Том ще залишався всередині. Софія виявилася не такою жахливою, як він уявляв. Дівчина витягла його від виходу, щоб врятувати від загибелі під уламками. Протягнула його на вулицю та залишила лежати на піску.

- Ох, який же ти важкий. Вибач, що я так з тобою вчиняю. У мене не було вибору - вибачилась дівчина. Софія витягла скіпетр із ще стиснутої руки хлопця, пропустивши ще одну реліквію, яку знайшов Том, і побігла поки її ніхто не помітив. Хоча, тікати не було потреби, нікого вже не було з робітників.

- Можливо, його звільнять, але це вже не мої турботи, хоч він був і добрим до мене, - подумала Софія зі смутком. - Мені воно більш потрібне.

Сполучені Штати Америки, Нью-Йорк, штат Нью-Йорк. 2019 рік

Софія була вкрай напруженою. Не кожного дня їй доводилося викрадати таку цінну реліквію, за яку її могли заарештувати чи навіть вбити. Протягом всього шляху до будинку мафії, її голова була забитою думками про Тома (“ сподіваюсь, що він залишився живим"). Дівчина не хотіла мати чиюсь кров на своїх руках.

- Доброго вечора, пані Скалетта - звернувся до дівчини літній чоловік із хмарами сивого волосся. Його очі були світло сірі, майже прозорі. Цей чоловік, Альфред Перрото, був довіреною людиною боса, радником та другом голови мафії. Його зустріч з Софією відбулася в один із найскладніших моментів її життя.

- Не можу сказати, що вечір добрий, пане Перрото - з усмішкою відповіла Софія, виходячи з автомобіля. - Ви єдиний, кого я тут рада бачити.

- Ви привезли ту річ, за якою вас послав пан Барбаро? - подавши руку дівчині, прошептав старенький чолов'яга.

- Так, Альфреде. Я можу вам її віддати, чи мені доведеться особисто зустрітися з паном Барбаро? - Софія не хотіла бачитись з босом.

- Вибачте, але вам потрібно піти зі мною. Пан Барбаро хоче вас побачити. Думаю, він хоче з вами попрощатися - посміхнувся старий чоловік.

- ("Сподіваюся") - подумала дівчина.

Будинок Дона Барбаро був величезною резиденцією з двома басейнами, і налічував вісімнадцять кімнат. Софія завжди мріяла про подібний, але трошки менший, не такий розкішний.

Оселя Дона Барбаро вражала своєю величчю та витонченістю. Вона була чудовим прикладом розкішного італійського архітектурного стилю. Відразу, після в'їзду на територію, обгородженої великим триметровим парканом, очі розбігались по різним бокам. Від кам'яних сходів, що ведуть до входу, до візерунчастого газону і чарівної краси басейну – все віддавало розкішшю і владою.

Особливо виділявся відкритий басейн, навколо якого розкинулися невеликі альтанки та пальми, надаючи місцю екзотичний відтінок. Завдяки великій кількості вікон та балконів будинок переповнювався світлом і повітрям. Його кам'яний фасад виглядав вражаючи, із витонченими деталями, що додавали будівлі неповторний характер. Вісімнадцять кімнат були прикрашені зі смаком та увагою до деталей. Інтер'єр кожної кімнати мав свою власну унікальну атмосферу. Від ретро-класики до середньовіччя, від приголомшливих коридорів до затишних спалень – оселя Дона Барбарро віддавала шану його смаку та статусу.

Кабінет Дона Барбаро, мабуть був краще ніж у Папи Римського, старовинні меблі та предмети інтер’єру з XIV століття Італії створювали атмосферу минулих епох. Золоті деталі, вишукані подушки та темне червоне дерево надавали приміщенню аристократичний шарм. Будинок Дона Барбаро розповідав своїм виглядом про те, що хазяїн знає, як насолоджуватися життям. Величний будинок, витончений інтер'єр і неперевершена краса навколишнього парку створювали неповторний образ життя верховної еліти, до якого, здається, Софія ніколи не могла б належати. Пан Барбаро, вже не молодий, але кримезний чоловік, полюбляв старовинні речі. Він збирав антикварні реліквії, саме через це, він послав дівчину за скіпетром Клеопатри, лише для поповнення своєї колекції.

Альфред провів дівчину в кабінет пана Барбаро. Кримезний чолов'яга з хриплим голосом, схожий на той, що мав Віто Корлеоне з фільму “Хрещений батько”, сидів за своїм столом у шкіряному кріслі кольору рубіну.

- Вітаю вас, пані Скалета. Я дуже радий вас бачити, цілою і неушкодженою - хрипким голосом з усмішкою на обличчя, сказав пан Барбаро – Скіпетр у вас? Сподіваюся, це завдання вам не склало особливих труднощів.

- Вітаю, пан Барбаро - звернулася Софія - Не намагайтесь бути дбайливим, це зайве. Я виконала ваше завдання, ось ваша річ - Вона кинула скипетр, який був обмотаний рушником, на стіл перед Доном.

Пан Барбарро взявся розгортати рушник.

- Сподіваюся, це все? Наші шляхи розійдуться?

- Пані Скалета, не треба злитися. Я не прагну завдати вам шкоди, так само, як не прагнув завдати шкоди вашому чоловікові, доки він не обдурив нас. Ми добре ставимося до наших людей, і я хочу вам зробити пропозицію - пан Барбаро дістав сигару із шухляди і відкусив від неї кінчик - Ви добре послужили нашій сім'ї, і якщо ви вирішите залишитися з нами, Я обіцяю вам захист, житло та гарні гроші за роботу. Вам більше не потрібно підкорятися мені, ваш борг ви вже виплатили - хрипкий чоловік узяв скіпетр і повісив його над своїм столом, на місце, яке вже було підготовлене для нього.

- Вибачте, пане Барбаро, але мені від вас нічого не потрібно. Я віддала борг за свого чоловіка, сподіваюся більше нас нічого не пов'язуватиме - нервово відповіла Софія.

Пан Барбаро добрим поглядом подивився на Альфреда, кивнув йому головою, потім на Софію.

– Альфред викличе вам таксі, відпочиньте. Я дам вам час до завтрашнього вечора на роздуми. Якщо ви всеж-таки приймете правильне рішення, зателефонуйте Альфреду.

Софія хотіла вже піти але пан Барбаро її зупинив.