Розділ 4

Сполучені Штати Америки, Нью-Арк, штат Нью-Джерсі. 2009 рік

Софія - чорноволоса італійка, приїхала до сполучених штатів ще дитиною. Дівчина рано втратила матір, ще на батьківщині. Та незабаром її батько вирішив покинути країну, сподіваючись на “Американську мрію”. Софія любила свого батька. Чоловік намагався замінити їй матір, але на жаль це було неможливо. Оскільки вони потрапили у країну не легально, батько купив документи для себе і доньки. Він улаштував Софію у державну школу, улаштувався різноробом на фабрику деревини, та винайняв дешеву однокімнатну квартиру у Нью Арку.

Згодом і батько Софії помер, залишивши дівчинку у 14 років сиротою. Софія знала, що батько заїхав у штати не легально, та на його роботі про її існування ніхто не знав. Тому вона не змогла його по людські поховати. Після серцевого нападу, батько так і лишився сидіти на своєму улюбленому кріслі, на якому він завжди дивився телевізор. Дівчина продовжувала ходити до школи, вчителям казала, що батько надто зайнятий і не може прийти до школи, коли його хотіли бачити на батьківських зборах. Після школи, дівчинка приходила додому і плакала, сидячі біля батька на підлозі. Після своєї смерті, батько залишив доньці маленьку однокімнатну квартирку в поганому районі, тому дівчина не розповідала нікому про його смерть. Вона не хотіла втратити квартиру, переїхати у дитячий будинок чи взагалі бути депортованою. В день, коли Софія вже попрощалась із батьком, вона знала що повинна позбутися тіла і якомога швидше, поки тіло не почало розкладатися і тхнути. Дівчина узяла увесь свій страх у кулак і вирішила. Будинок, де вона мешкала знаходився на розі Рейлорд авеню, навпроти її будинку буле покинуте будівництво, зліва міст під яким кожної ночі збирались п’янчуги і обколоті наркомани. В самому будинку, де мешкала Софія було вісімнадцять квартир, заселені з них було лише сім. Найкращій спосіб позбутися тіла батька, що придумала Софія, це тихенько перейти дорогу, залізти до покинутої будівлі і залишити його там, в надії що зрештою його знайдуть.

Дочекавшись ночі, дівчина вийшла з будинку з сміттєвим пакетом, спочатку вона хотіла перевірити свій план. Софія спокійно перейшла через дорогу, підійшла до покинутого будівництва. Поклавши пакет, вона озирнулась, чи не видно її з сусіднього вікна однієї заселеної квартири на цьому боці будинку. У вікні світла не було. Дівчина прижмурилась, подивилась у вікно, жодної ознаки життя у квартирі. Софія перелізла через прохід будівлі, на місці якого повинні були бути поріг та двері. Зайшла всередину і озирнулась. У дальньому кутку було багато сміття, деяке навіть було без пакетів. Праворуч під вікном розмістився матрац. Мабуть, іноді тут хтось ночує. Софія пройшла далі, зайшла у кімнату в кінці будівлі. Всередині було багато ящиків, поламані дерев’яні стільці, декілька матраців і ковдри. Схоже було на наркоманський притон. Софія дуже любила свого батька і не хотіла такого для нього, але це був єдиний вихід. Якщо його знайдуть тут, то ніхто навіть не буде з’ясовувати хто і звідки він, та від чого помер. Дівчина вийшла з кімнати, пройшла усю будівлю у бік виходу і спокійно перетнула прохід. На вулиці жодної душі, тільки під мостом чулися чиїсь голоси і запах горілого іржавого заліза. Софія вирішила - “сьогодні або ж ніколи”. Дівчина піднялась на другий поверх до своєї квартири, зайшла до єдиної кімнати де сидів її холодний, мертвий батько. Вона стягнула тіло з крісла на підлогу де заздалегідь було розстелено простирадло. Дівчина потроху почала загортати батька у нього, на секунду вона завагалась, але не на довго. Софія чудово розуміла, що інакше ніяк. Або це, або притулок. Узявши за краєчок простирадла, дівчина потягнула його на себе. Тіло виявилося не таким важким, як їй здавалось, коли вона дивилась на ще живого батька. Вона тягла і тягла простирадло за собою, відчинивши двері ногою, Софія подивилась у боки та на сходовий майданчик на першому поверсі. Нікого не було. Не вмикаючи ніде світло, вона потягла батька по сходам, трохи було чутно як щось тверде б’ється об кожну сходинку. Раптом вона почула звук клацання замку на вхідних дверях. Сироти пробігли по шкірі наляканої дівчини. Вона затримала дихання, намагалась не ворушитись і тільки дивилась униз, слідкувала за тим куди попрямує той хто зайшов у під’їзд. Софія хотіла плакати, ледь стримувалась. На першому поверсі увімкнули світло. Єдина лампочка, що висіла над дверима третьої квартири набридливо мерехтіла. На щастя Софії, вона почула звук дверної ручки, яку смикнули на першому поверсі, та ключі, що шарудять у руці незнайомця. Дівчина вже хотіла піти далі, але почувся дзвінкий звук. Сусід що намагався потрапити у свою квартиру впустив зв’язку ключів на підлогу і вилаявшись, намагався їх підняти. Згодом, почулось, як двері зачиняються зі сторони квартири. Нарешті, Софія могла рушити далі. Незабаром вона вже була на першому поверсі. Дівчина вийшла на вулицю, озирнулась і пройшла до покинутої будівлі. Там теж нікого. Повернувшись до свого під’їзду, дівчинка обережно витягла простирадло з його вмістом на вулицю і швидко, як тільки могла, потягла його через дорогу до покинутої будівлі. Саме зараз вона раділа тому, що на її вулиці не працюють вуличні ліхтарі. Софія вже була біля покинутої будівлі, перестрибнула через поріг та схопила простирадло за кінчик. Вона потягла його на себе і не втримавши рівновагу, впала на сідниці. Її долоні були спітнілі, руки трусились, дівчинка дуже нервувала. Все ж таки вона піднялась на ноги, витерла об себе вологі руки і схопилась за простирадло ще раз. Сильно напружившись, вона перетягнула на себе частину тіла але воно застрягло і не піддавалось. Софія перестрибнула через поріг на вулицю, зиркнула у різні боки схопила простирадло і сильно штовхнула його вперед. Простирадло піддалось і впало до будівлі, розкривши половину тіла. Софія зойкнула із несподіванки та забігла всередину. Вперше, за цей день по її щоці побігла сльоза, дівчинці стало дуже соромно та шкода батька, він не заслуговував на таке приниження, навіть після смерті. Софія узяла себе в руки, підтягла простирадло, загорнула батька і потягла до кімнати в кінці будівлі. Нарешті, діставшись неї, вона розгорнула простирадло, підтягнула батька на один з матраців і прикрила половину тіла наче воно там і було увесь цей час.