Розділ 3

...- Охх - Том прокинувся, коли вже почало сходити сонце, на території розкопок вже нікого не було. Він озирнувся довкола, скіпетра ніде не було ("Софія!!) - процидів Том, зрозумівши що це була шахрайка, а не агент ФБР.

- Я довірливий ідіот! - Він торкнувся своєї голови, стікала кров, голова дуже боліла. Але Том міг думати тільки про те, як ця дівчина його розвела. Піднявшись на ноги, він пошкандибав у бік містечка, аби сісти на автобус до готелю, в якому він зупинився.

Повернувшись у готель, Том зрозумів, що той уламок, який він витяг з тіла мерця у прихованій кімнаті, все ще в нього за паском, і він вирішив розібратися, що це. Том намагався розібрати ієрогліфи, нанесені на реліквію, але вона була уся в його крові. Усе що він зрозумів, що це рукоять від старовинного списа.

Голова Тома все ще боліла, він дістав перекис водню і спирт з аптечки, бризнув на рану по черзі, скривився і приклав ватний тампон. Кров вже не стікала. Тієї ж миті Том почув гучний стукіт у двері, які раптом відчинились і в кімнату зайшов розлючений начальник. Голова Тома наче розколювалась від кожного слова Аль-Вазіра.

-ТИ ДУРЕНЬ!! Де ти вештався весь день?! - Розкривши двері ногою, кричав Аль-Вазір - Ти думаєш, що Я прощатиму тобі всі твої витівки?

Том тримаючись за голову, спокійним голосом звернувся до начальника.

- Я знайшов скіпетр.

Обличчя Аль-Вазіра змінилося, він на секунду заспокоївся.

- Але, Я його втратив, там була дівчина, її звали Софія, але не думаю, що це її справжнє ім'я. Коли Я знайшов скіпетр, будівля почала розвалюватись і Я побіг. На виході, вона чимось мене вдарила по голові, і коли Я прийшов до тями, не було ні її, ні скіпетра.

Том витяг спис і протягнув його начальнику. Після чого, той здивовано подивився Тому в обличчя.

- І, що це?

- Це якийсь уламок, Я знайшов його на тому ж місці, де був скіпетр. Думаю, це має бути чимось цінним.

Аль-Вазір скривив своє обличчя і пирхнув.

- Ти здається добряче головою вдарився. Ти думаєш, що палиця і дві каменюки, можуть бути цінними?

Том перевів погляд на спис, який він тримав у руці. Від подиву його очі розширились. Дійсно, в його руці була тріснута палиця і два звичайнісінькі каменюки.

- Ти звільнений, хлопче - спокійно сказав Аль-Вазір - Я не зможу це пояснити нашому керівництву. Вибач, але так буде краще, якщо звичайно ти не хочеш розбиратися з ними сам.

Аль-Вазір швидко крокуючи вийшов з кімнати і голосно гримнув дверима. Том залишився наодинці зі своїми думками. Хлопець трохи був злий на боса. Він дуже втомився, голова боліла, він нахилився головою на подушку і через секунду вже спав.

Вранці Том одразу ж схопився за спис. Він вже не виглядав, як палиця. Це дійсно був спис, Тому це не привиділось. Поряд лежали два кристали. Що вчора відбулося він не розумів. Коли Том узяв спис, він відчув прилив сил, наче він не щойно прокинувся. Спис впливав на хлопця, як енергетик. Але як вивезти його з країни він не знав. Том вийшов з кімнати і подався до столової, за весь вчорашній день він з’їв тільки один бутерброд. Голова хлопця все ще боліла, тож коли він поїв та випив дві склянки віскі, він попрямував до кімнати і влігся спати.

Наступного дня Тома чекав літак додому. У нього як і вчора, все ще боліла голова, але його більше турбувала та річ, яку він забрав з прихованої кімнати. Він поклав спис у поясну сумку і зверху кинув камінці. Перед тим, як їхати до аеропорту, Том вирішив ще раз зайти до начальника. Пройшовши по коридору, він підійшов до дверей Аль-Вазіра, пом’явся перед дверима до того, як постукати. Нарешті, зібравшись з думками, він легенько стукнув у двері. Почулись кроки з кінця кімнати. Двері відчинились. Перед Томом стояв начальник з сумним обличчям.

- Що тобі, Томасе? - Аль-Вазір не відійшов з того моменту, як Том втратив скіпетр.

Томасом його називала лише мати та начальник, коли він був на випробному терміні. Це було не до добра. Том відкрив поясну сумку і витяг спис. Але в руках хлопець тримав палку, не спис. Він цокнув язиком і поклав його назад. Подивився на нервового колишнього начальника.

- Хотів спитати щодо звільнення. Ви це серйозно?

- Так, Томасе. З понеділка заїдь до офісу, напишеш заяву на звільнення. За власним бажанням.

Том відкрив рота, аби вимовити слово, але Аль-Вазір його випередив.

- Так, за власним. Бо не існує статті за втрату реліквії.

Аль-Вазір зробив крок назад і зачинив перед Томом двері.

***

На вулиці було ще спекотніше, ніж першого дня. Археологи вже сідали в літак, і Том пішов за ними. У нього паморочилося в голові, і хлопець вирішив проспати весь переліт. Знаючи, що багаж можуть перевірять, Том заховав реліквію у рушник і поклав поміж двох пляшок вина які він узяв для Браяна. На контролі Тома багаж просканували на сканері, вирішили перевірити вміст сумки. Хлопець відкрив її, контролер попрохав витягти пляшки та рушник. Том дуже нервував, по його обличчю потекли краплі поту. Його руки трусились, навіть не від переляку, більш від струсу. Хлопець розгорнув рушник, його очі округлились. В рушнику була палиця та каміння. Охоронець подивився на Тома і насупив брови. Мабуть він ще не бачив, щоб з країни вивозили звичайну суху гілку та два шматки щебені. Том заспокоївся. Пройшовши контроль, він поспішив до літака. Хлопець швидко подолав відстань у пів літака і вже сидів на своєму місці біля віконця та дивився у вікно.

- Вам щось потрібно? - Запитала стюардеса, що підійшла до Тома.

- Бурбон, будь ласка - відповів Том, схопивши пляшечку, яку простягала дівчина, випив її одним ковтком, накрився ковдрою і заснув. Навіть коли розносили обід, Том вирішив не прокидатись, спав він міцно до моменту, поки його не розбудила стюардеса в аеропорті “Імені Джона Кенеді “.

Сполучені Штати Америки, Лонг-Айленд, штат Нью-Йорк. 2019 рік

Після прильоту в США, Том помітив дівчину з великим тубусом і в чорних окулярах. Йому на мить здалося, що це Софія. Він миттю побіг до неї та схопив за тубус, але помилився.