Пролог

Греція, Фермопіли. 480 рік до н.е.

- За Спарту! За Грецію! - кричав Орфей, тримаючи свого меча.

Хлопець із мечем завбільшки з його тіло, біг у натовп перських воїнів. Із шаленим криком, який виходив із його гортані на подив для самого Орфея, він розмахував своїм мечем. У його бік летіли вогняні стріли, але він майстерно ухилявся від них, деякі навіть відбивав мечем...

До битви під Фермопілами

Орфей — вісімнадцятирічний хлопець, великої статури з чорнявим волоссям і вугільно-чорними очима. Змалечку хлопця тренували ніби саме для цієї події. У Орфея не було безтурботного дитинства, як у багатьох грецьких хлопців і дівчат. Він не грав іграшками, не відчував материнської любові. Усе що в нього було — це тренування на відкритому просторі, посеред інших хлопців, яких готували до спартанської армії. Командир часто відмічав силу і наполегливість Орфея та поставляв його у приклад для інших дітей.

Кожен день починався у четвертій ранку з того, що Орфей з іншими хлопцями йшли до підніжжя гори Тайгет, що за п’ять кілометрів від їхнього містечка. І повертались назад. Так закріплялась їхня дисципліна. Потім були тренування. Хто бився на мечах, хто списами чи сокирами. Окремо тренували лучників. Орфею ж випала доля битися на мечах.

На шістнадцятий день народження батько Орфея подарував йому свій старий меч, на кінці якого була срібляста голова вовка. Меч був трохи пошарпаний часом, та не дуже гострий. “Але для навчання годиться”, казав батько.

Вовк був символом роду Орфея. Такий самий був на щиті та рукоятці меча у його батька. Що подобалось хлопцю в цьому так це те що у спартанського царя Леоніда був точнісінько такий на рукоятці його списа. Як розповідав йому батько: це був фамільний герб роду Агіадів. Батько Орфея був двоюрідним братом царя Леоніда. Але дивлячись на тісні зв’язки його родини із знаменитим полководцем, Орфей ніколи не хизувався цим і навіть не смів заговорити до царя, коли той навідувався на їх тренування.

На другий день вісімнадцятиріччя Орфея, він потрапив до особового складу спартанської армії. Мати Орфея навіть не прийшла попрощатись із своїм сином та його батьком коли їх відряджали до Фермопіл. Батько в усьому підтримував хлопця і навіть випросив у полководця щоб вони із сином були в одному загоні. Аркадіт — батько Орфея відчував що це його остання битва і хотів провести останні хвилини свого життя разом із сином.

Орфей не боявся. Він був готовий до своєї першої битви і був гордий цим. Усюди він намагався бути поруч із батьком і слухав його поради.

Битва під Фермопілами

... Орфею, позаду — гукнув його батько коли чиясь рука із мечем заносилась над головою хлопця.

Орфей не розгубився. Він миттю розвернувся, вигнувся так що сам себе здивував тим що на таке спроможний і витягнув руку з мечем у перед. Чоловік що накинувся на нього позаду видав звук який раніше ще не чув Орфей. На хлопця бризнула кров чоловіка і забризкала йому обладунки. Хлопець подивився чоловіку в очі, на секунду його світ зупинився. Це був перший кого він убив на полі бою, та і у житті також. За мить Орфей вже біг далі, на ходу він відвертав удари інших воїнів що намагались його вдарити. Батько біг паралельно сину, вони обидва дивились уперед іноді озираючись один на одного. На шляху Аркадіта вигулькнув кремезний персидський воїн у шоломі з якого стирчали роги бика. Воїн підняв руки у гору і одним ударом свого меча вибив щит з руки Аркадіта. Той від сильного поштовху відлетів на два метри не менше. Кремезний чоловік знову підняв руки та з усією силою вдарив Аркадіта, але на шляху його меча з’явився Офрей. Хлопець узяв удар на себе і відчув сильну віддачу на своєму мечі та впав на землю, вдарившись головою об чийсь шолом що валявся на землі. Третій удар дістався на лежачого Аркадіта, але той зупинив бикоголового своїм мечем. Орфей зненацька піднявся на ноги і накинувся на кремезного позаду та зацідив йому у скроню. Воїн навіть не хитнувся. Він узяв Орфея за горлянку і з усією силою пожбурив його на декілька метрів в інший бік, збивши декілька спартанських воїнів. Піднявши голову Орфей дивився у бік де він щойно стояв. В хлопця паморочилось у голові. В очах муляло, він бачив як воїни з обладунками різних кольорів бігли у різні боки, билися на смерть. Над головою хлопця свистіли стріли, деякі з них палали яскравими червоними вогнями. На хвилину йому здалось що усе уповільнилося а згодом зовсім зупинилось. Він бачив мертві тіла воїнів у червоних плямах під ними. Усюди лежала різна зброя від величезних сокир до маленьких кинджалів. Орфей намагався поглядом відшукати батька. Його очі бігали у різні боки але в нього не виходили знайти чоловіка що захищав його усе життя. Погляд хлопця пробігся по землі і він побачив тіло з під якого стирчала срібна рукоятка з головою вовка. Над тілом стояв кремезний перський воїн і заносив меч для удару. Орфей відкрив рота щоб крикнути але не зміг видати жодного звуку. Хлопець піднявся упершись ліктем у землю і миттю відчув тяжкість на своїй спині. Хтось раптом впав прямо на нього. По шолому Орфея стікала кров і крапала йому на обличчя. Кров мертвого воїна заважала дивитись на поле бою. Хлопець ще раз вперся на лікоть, намагаючись скинути тіло зі своєї спини, але марно. Орфей знову відшукав кремезного воїна і побачив як той встромив свого меча у тіло що було під його ногами. Орфей ще раз із усієї сили відштовхнувся від землі і скинув із себе мертвого спартанця. Хлопець ухопив спис що лежав під ногами, свого меча відшукати не було часу. Так швидко Орфей ще не бігав, він прямував до кремезного воїна з рогами на шоломі. Залишалось декілька метрів і воїн раптом обернувся до Орфея та відчув сильний біль у животі. Обличчя Орфея було біля грудей воїна. Він дивився йому у очі піднявши свій погляд угору. Рука хлопця тримала спис що увійшов у живіт і вийшов зі спини перського воїна. Той не утримався на ногах і впав на коліна. Орфей вже був одного зросту із воїном. Він узяв усю ненависть яку тільки міг і не відводячи погляд від обличчя свого ворога смикнув спис у бік і почув сильний хруст. У руці Орфея залишилась рукоятка списа. Хлопець перевів погляд із воїна на уламок що був у його руці і побачив на кінці таку ж срібну голову вовка як і на мечі свого батька. Орфея знов подивився на перса, той лежав у нього під ногами і видавав хриплі звуки що Орфей вже чув коли вбив свого першого ворога. Хлопець подивився назад, де він узяв спис і побачив мертвого чоловіка з чорною густою бородою. Його обличчя було спотворене але дуже знайоме. Орфей знову подивився вперед але його очі були заплющені. Він боявся побачити те що він і так знав.