Розділ 8. Ефект похмілля.

Перші промені січневого сонця пробилися крізь жалюзі кабінету, малюючи на підлозі смуги, схожі на тюремну решітку. Ніка розплющила очі й відчула, що все її тіло затерпло. Вона лежала на вузькій кушетці, накрита білим халатом Данила.

Поруч, у кріслі, спав сам Кремінь. Його голова була відкинута назад, сорочка розстебнута, а на обличчі залягла глибока втома. У цьому світлі він не виглядав як "кремінь" — він виглядав як людина, яка теж має право на втечу від реальності.

Ніка спробувала поворухнутися, і різкий біль у нозі миттєво повернув її до тями. Разом із болем прийшли спогади: коридор, вбиральня, падіння... і ці руки, які зараз здавалися найбільш знайомими у світі.

— О Боже... — прошепотіла вона, закриваючи обличчя руками. — Що я наробила?

Ніка затамувала подих. Данило в кріслі ледь помітно ворухнувся уві сні, і вона завмерла, мов злочинець на місці події.

— Тільки не прокидайся, тільки не зараз, — гарячково шепотіла вона, намагаючись намацати свою туфлю під кушеткою.

Вона обережно скинула з себе його халат. Від нього все ще пахло ним — тим самим ароматом, який кілька годин тому змусив її забути про все на світі. Вона відчула, як щоки спалахнули від сорому. "Вероніко Власенко, ти переспала з лікарем своєї матері в його робочому кабінеті в новорічну ніч. Вітаю, це офіційний баг системи, який неможливо виправити".

Спершись на стілець, вона спробувала встати. Біль у щиколотці прошив тіло до самого хребта. Нога набрякла так, що туфля на підборах тепер здавалася знаряддям інквізиції.

— Чорт, — прошипіла вона, закушуючи губу.

Тримаючись за стіни, вона крок за кроком просувалася до дверей. Один крок — терпимо. Другий — іскри з очей. 

Саме в ту мить, коли її пальці торкнулися ручки дверей, у коридорі почувся звук, який Ніка впізнала з інстаграму: цокіт дуже дорогих підборів і гучний, капризний голос, що не терпів заперечень.

— Я не збираюся чекати в реєстратурі! Мій наречений — Даніель Кремінь! Він працює тут цілу ніч, і я маю право знати, чому він не відповідає на мої messages! — Софі Дель Деруне була вже зовсім близько.

Ніка зблідла. Якщо вона зараз вийде — вони зіткнуться лоб у лоб. Якщо залишиться — знаменита блогерка застане її тут, розпатлану, у вечірній сукні, в кабінеті Данила. 

— Данило! — Ніка різко розвернулася і кинулася назад до крісла, забувши про біль. Вона затрясла його за плече. — Данило, прокидайся! Твоя дівчина - Софі Дель Деруне? Вона тут!

Кремінь розплющив очі миттєво. Роки чергувань навчили його входити в робочий стан за частку секунди.

— Хто "вона"? — хрипко запитав він, фокусуючи погляд на Ніці.

— Твоя "француженка"! Дель Деруне! Вона за дверима!

Данило різко встав, і в цей момент ручка дверей почала повільно повертатися.

— Ховайся! — шипнув він, вказуючи на ширму для оглядів у кутку кабінету.

— Ти знущаєшся? Я на одній нозі! — прошипіла Ніка, але під натиском його погляду таки зробила героїчний стрибок за ширму, ледь не зваливши стійку з крапельницею.

Двері розчинилися з таким розмахом, ніби це був вхід на подіум.

— Bonjour, mon amour! — Софі влетіла в кабінет. Вона була в тій самій діамантовій сукні, але зверху накинула білосніжну шубку. В руках вона тримала телефон, який вже був націлений на Данила. — О, Даніель, ти виглядаєш жахливо! Де твій халат? Чому ти такий розхристаний? Я якраз знімаю сторіз: "Ранок після героїчної зміни мого лікаря". Посміхнись!

Ніка за ширмою затамувала подих, бачачи крізь щілину, як Данило намагається застебнути сорочку однією рукою, закриваючи собою вид на кушетку, де ще залишилася вм'ятина від її тіла.