Розділ 5. Несолодкий присмак зради

Маргариту Степанівну нарешті повезли на рентген. В оглядовій стало тихо, але ця тиша тиснула на Ніку сильніше, ніж крики матері. Вона залишилася сама в порожньому коридорі, де на стіні криво висіла гірлянда, що миготіла втомленим синім світлом.

— Черствий сухар... — пробурмотіла Ніка, згадуючи слова матері, які та кинула Данилові навздогін. — «Ви, лікарю, точна копія мого колишнього! Той теж вважав, що Шекспір — це збірка застарілих інструкцій, а мистецтво — це помилка в розрахунках!»

Ніка присіла на жорсткий пластиковий стілець. Її батько справді був таким. Інженер до мозку кісток, він пішов від них, коли Ніці було десять, бо втомився від вічних «бенефісів» дружини та її невміння відрізнити сімейний бюджет від театрального реквізиту. Данило Кремінь справді нагадував його: той самий важкий погляд, та сама безапеляційність.

Вона знову глянула на телефон. Від Артура — жодного повідомлення. — Ну звісно, «головна подія року», — процідила вона.

Щоб хоч як відволіктися, Ніка зайшла в Instagram. Стрічка була завалена шампанським, ялинками та щасливими обличчями. Вона машинально тиснула на сторіз, поки не натрапила на профіль, який алгоритми підкинули їй через спільні геотеги ресторану «Панорама».

Sophi_Del_Derune. На екрані з’явилася блондинка з ідеальними губами та французьким акцентом, який здавався таким же фальшивим, як і її вії.

— Mes amis, подивіться, яка тут атмосфера! — щебетала Софі, крутячи камерою. — Мій Даніель знову обрав свої нудні кістки, але справжню музу неможливо зупинити!

Камера Софі хитнулася, фіксуючи розкішний зал «Панорами». І в цей момент серце Ніки пропустило удар. На задньому плані, біля барної стійки, стояв чоловік. Його важко було не впізнати навіть зі спини. Цей піджак вона вибирала йому сама на минулий день народження.

Артур Ласий.

Він не просто стояв там. Він сміявся, притискаючи до себе дівчину в короткій золотистій сукні. На наступній сторіз Софі вже підійшла ближче, і Ніка побачила все в деталях: як Артур шепоче щось тій дівчині на вухо, як він цілує її в шию... точно так, як обіцяв цілувати Ніку сьогодні після пропозиції.

Ніка відчула, як у горлі став ком. Світ навколо став нечітким. Сім років. Сім років очікувань, підтримки його сумнівних «стартапів», оплати його рахунків і віри в те, що вони — сім’я.

— Помилка системи... — прошепотіла вона, відчуваючи, як по щоці нарешті покотилася сльоза, розмиваючи ту саму ідеальну стрілку. — Фатальна помилка.

Вона різко підвелася. Біль від зради був таким сильним, що фізично хотілося чимось його заглушити. Вона згадала про пляшку елітного шампанського, яку прихопила з машини, сподіваючись випити її з Артуром у лікарні, коли мамі стане краще.

Ніка пішла до виходу, забрала з багажника пляшку і повернулася. Їй було байдуже на правила. Їй було байдуже на лікарню. Вона знайшла глухий кут у коридорі біля сходів, сіла прямо на підлогу і з гучним звуком вибила пробку. Прямо з горла, не відчуваючи смаку, вона зробила кілька великих ковтків.

Алкоголь обпік горло, але не серце. Там було занадто холодно.

— Ну що, Власенко, — сказала вона сама собі, піднімаючи пляшку до миготливої гірлянди. — З Новим роком. З новим кодом. З повним обнуленням.

Вона не помітила, як двері операційного блоку неподалік прочинилися, і звідти вийшов втомлений Данило Кремінь, розв’язуючи маску...