Розділ 2. Інтерлюдія. Танго на милицях, або Бенефіс дяді Стьопи

​У травматологічному відділенні №2 панувало специфічне передноворічне затишшя. Пацієнти, яким не пощастило поїхати додому, сумно жували  яблука, а чергова санітарка Марія — жінка неосяжних форм і ще неосяжнішої доброти — саме закінчувала протирати підлогу в коридорі.

​— Марічко, золотко! Ну що ти все тереш і тереш? — з палати №5, злегка погойдуючись, виринув Степан Петрович.

​У народі — дядя Стьопа. Шістдесят років життєлюбства, апарат Ілізарова на лівій нозі та стійкий аромат домашньої хріновухи, яку йому контрабандою проніс кум під виглядом святої води.

​— Степане Петровичу! — Марія грізно замахнулася шваброю. — Ви чому не в ліжку? Вам же Данило Олександрович суворо наказав: ногу не навантажувати! Кістка як кришталь, ледь зібрали!

​— Данило Олександрович — геній, не заперечую! — Стьопа приклав руку до серця. — Але він молодий, він не розуміє: душа вимагає польоту! Марічко, ти тільки послухай, там по радіо «Bésame Mucho» грає... Це ж знак!

​— Це знак, що вам пора пити таблетки і спати, — буркнула санітарка, але дядя Стьопа вже увійшов у кураж.

​Він відкинув одну милицю в бік (та з гуркотом впала на кахель) і, спираючись на іншу, як на тростину іменитого танцюриста, зробив крок до Марії.

​— Маріє, не будьте скелею, будьте моєю музою! Один тур танго — і я обіцяю бути зразковим хворим до самої весни!

​— Степане, ви ж п'яні як чіп! — Марія почервоніла, але коли Стьопа вхопив її за талію і впевнено (як йому здавалося) повів убік, вона від несподіванки випустила швабру.

​— Я не п'яний, я просто закоханий! — вигукнув він. — Раз-два-три, поворот! Опа!

​Дядя Стьопа спробував зробити ефектний «закид» ноги, забувши, що на цій самій нозі у нього встановлена складна металева конструкція вагою у два кілограми. Марія, намагаючись врятувати танцюриста від падіння, мимоволі навалилася на нього всією своєю авторитетною вагою.

​— Ой, лишенько! — тільки й встигла вигукнути вона.

​Свіжовита підлога, хріновуха та закони фізики спрацювали одночасно. Степан Петрович послизнувся, його здорова нога поїхала вперед, а хвора з гучним, неприємним хрускотом підвернулася під нього.

​— А-а-а-а! Марічко, знімай мене з амбразури! — закричав на все відділення Стьопа, коли вони обоє приземлилися на підлогу. — Здається, я відтанцювався!

​— Я ж казала! — Марія, пихкаючи, намагалася підвестися, але побачивши, як неприродно вигнувся апарат на нозі пацієнта, зблідла. — Матір Божа... Степане Петровичу, там же залізяки погнулися!

​— То не залізяки, то моє життя дало тріщину... — простогнав Стьопа, враз протверезівши. — Дзвони Кременю. Кажи, що Чапкіс помер, залишився тільки старий дурень...