Розділ 8

Падіння Ради

Раніше це місто дійсно жило за правилами. Чотири клани — Привиди, Червоні Вовки, Змії і Тіні — тримали баланс. Рада збиралася двічі на місяць, вирішуючи суперечки, розподіляючи ресурси, стежачи, щоб жоден не перетинав меж дозволеного. Рівновага була крихкою, але працювала. І всі розуміли — якщо вона впаде, загине не лише влада, а й саме місто.

Той день почався з повідомлення. Невеликий схрон із боєприпасами на західному районі зник. Все знищено. Спершу звинуватили випадковий рейд поліції, та потім знайшли тіло кур’єра. І клеймо Червоних Вовків у нього на шиї.

— Це провокація, — Вейна ще тоді, молода і недосвідчена, сиділа у залі Ради й намагалась не дивитися в очі Вікторіо.

— Ми не мали нічого спільного з цим, — гаркнув ватажок Вовків, здоровило з татуюванням у вигляді пазурів на обличчі. — Це підстава від Зміїв.

— Обережніше з словами, — відповів Вікторіо, холодно усміхаючись. — Бо наступного разу твій склад зникне разом із усіма охоронцями.

Спалах. Конфлікт, що давно тлів, вирвався на поверхню. Рада не зуміла вгамувати його. Привиди підтримали Вовків — таємна угода між ними передбачала розподіл влади після розгрому решти.

Клан Тіней спершу тримався осторонь, але Вейна знала — довго так тривати не може. Вона тоді ще вірила у можливість миру. Вірила, що Вікторіо — союзник, можливо, навіть більше.

Але прийшла ніч, коли два склади Зміїв згоріли, а посланець Вейни був убитий на вулиці — без знаків, без свідків. Це було послання.

Рада зібралась востаннє. Без церемоній, без звичних обрядів. Привиди і Вовки не з’явились — лишили замість себе порожні стільці. І вибух за вікном — ще один склад, що злетів у повітря.

— Від сьогодні Рада більше не існує, — сказав Вікторіо. — Немає сенсу прикидатися, що ми можемо домовитись.

— Тоді буде війна, — відповіла Вейна. — І хтось із нас не доживе до наступного ранку.

— Побачимо.

Наступні тижні місто здригалося від вибухів. Вулиці заливали кров. Привиди зникли першими — їхній ватажок був зраджений власними людьми. Вовки тримались довше, але їхній авантюризм і жорстокість налаштували проти них усе підпілля.

Перший справжній бій між Зміями та Тінями відбувся на Східному мосту. Його називали Ніччю Палаючої Води — бо ріка тоді запалала, коли зірвали цистерни з пальним.

Вейна тоді особисто вела свою групу. Молоді, запеклі, з очима повними ненависті й надії, що це буде остання битва. Та це була лише перша з багатьох.

— Вони підірвали опори! — кричав у рацію один із розвідників. — Ми в пастці!

— Тримаємося! — гаркнула Вейна. — Усім відступати на лівий фланг!

На тому боці мосту, у темряві, Вікторіо стояв на капоті вантажівки. Вогні палаючої води освітлювали його лице. Вони зустрілися поглядом — через ріку, дим і вибухи.

Він не віддав наказу стріляти. Лише дивився. Можливо, впізнав її. Можливо — впізнав себе.

Через кілька днів Вейна дізналась: Привиди, хоч і розбиті, залишили після себе щось гірше за бомби. Угоду. Таємну обіцянку новій силі, що ховалася в підземеллях міста — ще тоді, коли Рада існувала.

Вони продали доступ до систем спостереження. Продали маршрути постачання. Продали імена.

— Ми тоді думали, що боремось із зрадниками, — говорила Вейна Літі пізніше. — А насправді нас уже віддавали на частини.

— Привиди?

— Привиди — лише обгортка. Є щось більше. Те, що тепер називає себе новою радою.

Перед останнім боєм з Червоними Вовками Вейна вперше застосувала Тіньову Перевагу — елітну групу бойовиків, яких тренували у підземеллях, навчаючи тиші, обману і смерті. Це була її відповідь на відкриту жорстокість Вовків.

У тій операції на Бронетанковому заводі загинуло 37 ворогів. Жоден з її бійців не постраждав. Але серед тіней з’явився шепіт: Тіні стають тим, з чим колись боролися.

Після падіння Вовків місто ненадовго затихло. Та спокій був оманливий.

Вейна й Вікторіо уклали тимчасове перемир’я. Та в очах обох тліло: це не союз, це відкладена війна.

— Якщо одного дня ти націлиш зброю на мене, — сказала вона йому тоді, стоячи на даху розбомбленого штабу Привидів, — то бийся не як політик. А як воїн.

— Я завжди був лише воїном, Вейно, — відповів він. — Політика — твоя гра.

Вони більше не потискали руки. Відтоді кожен мав власну армію, власну правду і власну тінь.

Коли все закінчилось, лишилось два клани — Змії та Тіні. І між їхніми лідерами проліг рів. Особистий, глибокий.

З того часу минули роки. Але Вейна все ще пам’ятає, як падала Рада. І як вперше побачила у Вікторіо не партнера, а ворога.Минуле не відпускало. І сьогодні, коли нова рада пробуджує привидів старих кланів, Вейна розуміє: усе, що вони пережили, було тільки прологом.