Розділ 4

Під тиском спогадів

Вікторіо сидів за великим дубовим столом, з виглядом, що не видавав жодних емоцій. Його пальці, які обертали чашку з холодним еспресо, видавали лише відчуття спокою, якого насправді не було всередині. Він знову поринув у свої думки, у минуле, що трималося за нього, як невидимі ланцюги. Він ніколи не забував своє дитинство, ті уроки, що змушували бути сильним. Його батько не був тим, хто приносив тепло і підтримку — він був тією людиною, яка вчила його, що у цьому світі слабким не місце.

У світі, де всі, хто був сильним, тримали все під контролем, Вікторіо навчався цінувати те, що йому дається. А саме: уміння виживати, маніпулювати людьми, і використовувати їх слабкості як свої сильні сторони. Довіра не існувала в його світі. Навіть у відносинах, які виглядали як близькі, він завжди зберігав дистанцію. Усі його стосунки були тільки засобом для досягнення мети, і він це чудово розумів.

Але була одна людина, яка змінила все. Вейна. Він згадував їх першу зустріч. Вона була точно такою ж, як він, безкомпромісною і рішучою. Але це не було просто бізнесовим інтересом. Вона була тим, що міг би назвати рівним. Вікторіо мав багато жінок у своєму житті, але з нею було інше. Вейна була не просто партнером — вона була всім для нього. І хоча він намагався приховувати свої почуття, вони були настільки сильні, що кожен погляд на неї змушував його серце битися швидше.

Однак він не міг дозволити собі зізнатися. Вейна була таємницею, що лежала важким каменем на його серці. Він розумів, що якщо вона дізнається про його почуття, це може розвалити все. Він не був готовий до цього. Вона була його слабкістю, і в той же час — його єдиною надією.

Вікторіо знав, що між ними не буде ні нормальних стосунків, ні майбутнього. Вейна була занадто сильною, і він не міг дозволити собі бути у її тіні. Це були просто ілюзії, які він постійно намагався відкинути. Але чим більше він намагався відступити, тим більше його тягло до неї.

Вікторіо знову згадав момент, коли Вейна закрила перед ним двері. Ця сцена постійно поверталася в його думках. Вона ніколи не дозволяла собі виглядати слабкою. Але він також не міг дозволити собі розкритися перед нею. Він знав, що це призведе до занепаду їхнього союзу. Їхні стосунки були туманними й складними, але він не міг переступити межу.

Згадавши їх останню розмову, він відчув, як тягар нерозв'язного конфлікту важить на його серці. Вона завжди була такою — сильна, незалежна, холодна. Але він знав, що це лише маска. І ця маска не допомогла б їй, якщо б вони коли-небудь опинились в одному полі бою.

Він не міг просто забути її. Він не міг відпустити це почуття. Може, тому що вона була єдиною жінкою, що змусила його усвідомити — він теж може бути вразливим. Він міг бути тим, хто хоче бути поруч з нею. І він боявся, що якщо вона дізнається про це, її ставлення до нього зміниться. Йому було важко зізнатися самому собі, що він відчуває до неї більше, ніж просто бажання перемогти в черговій битві.

Він намагався вирішити все просто — тримати її на відстані, не дозволяти своїм почуттям брати верх. Вейна була частиною його життя, але вона також була частиною його слабкості. І він не міг дозволити, щоб ця слабкість вийшла на поверхню.

Але інколи він не міг не замислюватись, як би виглядала їхня зустріч, якщо б між ними не було цієї стіни. Як би виглядали їхні стосунки, якби він зміг залишити усе те, що між ними стояло, позаду. І ці думки, ці мрії були єдиним місцем, де він міг дозволити собі бути слабким.

Він не розумів, чому так важко розірвати цей зв'язок, який тримав його на межі. Це більше ніж просто бажання. Це було щось, що виривалося з його серця кожного разу, коли вона була поруч. І саме це відчуття змушувало його постійно повертається до думки, що вона — це більше, ніж просто союзник у боротьбі.

Але він не міг дозволити собі зізнатися їй у тому, що відчував. Він не міг зробити крок назустріч цьому почуттю, тому що це було небезпечно. Вейна не була тим, до кого можна було так просто наблизитися. І навіть якщо б вона якось відчула його почуття, це б, швидше за все, зробило все ще гіршим.

Вікторіо опустив голову, відчуваючи важкість. Він був готовий до всього, щоб контролювати цей світ. Але Вейна була тим, що викликало у ньому найбільшу непокірність — і це було те, з чим він не міг впоратися.