Розділ 1

 Тінь Кобри

Місто спало під важким куполом нічного неба, розбите лише поодинокими вогнями ліхтарів. У кварталі, куди звичайні люди не заходили без потреби, панувала тиша. Але це була не спокійна тиша, проте напружена, просякнута страхом і підозрою. Тут правила клан «Змій».

Його глава, Вейн, відома як Кобра, сиділа у глибокому кріслі свого офісу. Скромне, але продумане до деталей місце, де приймалися рішення, які могли змінити баланс сил у кримінальному світі. Висока жінка із холодним, майже зміїним поглядом. Її очі завжди були уважні, сповнені прихованої загрози. Вона не любила гаяти слів – Кобра діяла швидко й безжально.

На столі перед нею лежала карта міста. Червоні мітки позначали райони, які контролював клан. Але Вейн цього було мало. Вона бачила більше – за межами цієї карти, за межами звичних кордонів. Її амбіції тягнулися далі, й ті, хто не розумів цього, швидко зникали з дороги.

Недарма чутки про неї випереджали її саму.

У дверях з’явився один із її людей – худорлявий чоловік із нервовими рухами. Він нахилився ближче й прошепотів:

— Вони зробили хід. Конкуренти атакували наш склад на південній частині порту.

Вейн лише трохи стиснула губи. Її пальці плавно постукали по дерев’яному столу, немов відраховуючи секунди до відповіді. Тиша затягнулася.

В нападі вона звичайно ж підозрювала свого затятого ворога – Тінь. А під цим ім’ям ховався сам Вікторіо Корвальді. Це була людина, яка втягнула її в цей світ. Спочатку він втерся в довіру, а потім зрадив. "Ненавиджу". Шквал емоцій, який почав підніматися, різко вщух від звуку дзвінка мобільного телефону.

Телефонувала Літа, її вірна подруга і радниця. Права рука в клані. Її боялися і поважали так само, як і саму Кобру. Та вона на місце глави не мітила.

— Відповімо, — нарешті промовила вона. — Але не одразу. Нехай розслабляться. А потім… вдаримо, як змія. Раптово й смертельно.

Вона посміхнулася – тонко, майже непомітно. У її світі виживала не найсильніша, а найхитріша. І Кобра завжди знала, коли нападати.

Вейн піднесла слухавку до вуха, її голос залишався рівним і спокійним, хоча в грудях все ще палав холодний гнів.

— Кажи, Літо.

— Ми знайшли одного з нападників, — її голос звучав твердо. — Він вижив, але недовго житиме, якщо ти не поспішиш.

Вейн поглянула на годинник. Ще не північ. У неї був час. Вона кивнула чоловікові, який доніс новину про атаку, і він одразу ж зник у темряві коридору. Час було брати керування у свої руки.

За півгодини вона вже заходила до підвального приміщення старого складу, де Літа та кілька довірених людей оточили зв’язаного чоловіка, якого взяли після нападу. Вейн прийшла сюди не для розмов – вона мала намір отримати відповіді. Його обличчя було в крові, подих переривчастий, проте очі – зухвалі. Він усміхнувся, побачивши Вейн.

— Сама Кобра, — хрипко промовив він. — Яке задоволення.

Вейн повільно підійшла ближче, її погляд холодним лезом ковзнув по його тілу. Вона не любила зайвих слів. Вона діяла.

— Хто тебе послав? — запитала вона, обережно торкаючись рукоятки кинджала на поясі.

Чоловік знову усміхнувся, але цього разу не так впевнено. Вейн знала, як працювати зі страхом. Вона не квапилася, дозволяючи напрузі зростати.

— Ми знаємо, що це Корвальді, — втрутилася Літа. — Питання в тому, що він задумав.

Полонений знизав плечима, ковтнувши кров, що збиралася в роті.

— Він просто грається, — прохрипів той. — І ця гра тільки почалася.

Вейн нахилилася ближче, її обличчя залишалося незворушним.

— Це не гра, — прошепотіла вона й одним різким рухом вдарила кинджалом у стіл поруч із його рукою. — Це війна. І я не програю.

Полонений здригнувся. Він розумів, що з Коброю жарти погані.

Літа мовчки кивнула кільком людям, і вони повели чоловіка далі в глибину складу. Він ще буде корисний. А Вейн розвернулася й подивилася на свою праву руку.

— Готуємося, — сказала вона. — Якщо Корвальді хоче гру, він її отримає.

Її очі блищали холодним вогнем. Вона чекала цього моменту. Час було завдати удару.

- Літо

- Вейн, я знаю що казала що це Тінь, але...

- Що але? Літо кажи

- Зрозумій. Це не його почерк, не його тактика та і взагалі на нього не схоже. Мені здається в нашому місті гості.

-  Навряд, я б про це знала, тому це точно він. Просто вирішив змінити тактику.

Вейн була зла, адже це був один з її найбільших складів. Тому в голові вже готувався план помсти.