Розділ 29

Саме в такі вечори як тоді, коли я давала свободи

в розмові, та загалом тримала позицію в стосунках

не обмежувати та не переробити все за для влас-

ного комфорту, ти показував крихітку себе справ-

жнього. А я все слухала та слухала…

-Так зараз складно, ми на такій відстані що годі й

думати, але Надюш, вір що я хочу, ні я навіть пот-

ребую дожити до того дня коли ми знову будемо

пліч о пліч, я знаю ще трохи часу треба щоб прой-

шло, я тут зароблю гарні кошти, матиму для на-

ших потреб та все влаштую. Знаєш, я завжди боя-

вся признатись що подобаєшся мені, ти мій ідеал,

світла, низька, соромʼязлива та така оптимістична,

мені легко з тобою говорити про все, от знаєш все

про що я скажу ти всюди маєш думку, я вже скі-

льки робот тут поміняв, скільки разів ділився з то-

бою своїм не найкращим станом і все таке, ми ж

тепер говоримо щодня, я не хочу щоб це закінчу-

валось, навпроти, мені тільки й хочеться тебе всю,

розумієш, я хочу тримати тебе за ручки, цілувати,

твої губи, як я можу мріяти навіть не знати про

що…

Але ж він справді міг тільки уявляти це все, тоді,

коли ще тільки все починалось, в ту мить коли він

на дві голови вище мене йшов поруч по тропі, ми відходили від озера кольору неба, коли проїхала

машина а ти мов ненароком зіштовхнув мене за

талію в бік, коли всі ці тілесні доторки, секундні

доторки так зближували нас, повірте я благала

Бога аби я не допустила помилки щодо цієї лю-

дини, бо я не витримала якби покохала людину

яка не зробила того ж самого щодо мене. Інтуїція

була паралізована бо все змішалось, це була перша

зустріч, і тоді я вирішила що бути й наступним,

тільки я ще не знала що мене чекає, і те що ми зу-

стрінемось ще один єдиний раз та більше ніколи

не матимемо майбутнього.

-Так Ваню, і я того ж хочу, все це тимчасове і ми

це знаємо, пару місяців ми витримаємо, я в собі

упевнена, я знаю що відстань не має значення, бо

ти для мене все.