Розділ 28

З часом ти починаєш дивитися на одні й ті самі

речі зовсім по новому. Спочатку ти бажаєш повер-

нути час назад та все виправити бо тепер ти впев-

нений як вчинити правильно. Але в кінці, вирі-

шуєш що це все дарма, ти втомлюєшся витрачати

стільки часу та енергії на речі які вже переосмис-

лені, перепрацьовані і той факт що ти упускаєш

найдорожче - теперішнє. Заваривши чай з мʼяти сі-

даю за планер, список був невеликий, але масшта-

бний, це були речі з яких я повинна була почати

цей рік.

В тих списках що я складала кожного року, ніколи

не було пунктів таких як:

«Знайти хлопця»

«Почати зустрічатися»

«Вийти заміж»

Бо я завжди була упереджена що речі такого типу

повинні відбуватися по власній волі, без тиску, без

спеціально підлаштованих зустрічей та фокусу-

вання на одних речах або людях. Все що прихо-

дило, кожна людина, кожний крок та сценарій по-

дій які виникли давали можливість вирости. Мож-

ливість все переграти, перебудувати, переосмислити та прокинутись. Так, список не тільки мале-

нький а ще й до неймовірного складно виконую-

чий. Відчуття жахливі, ніби сам себе підставив,

той факт що цього разу я воліла обирати себе,

було складним. Зцілення та зміцнення власного

«Я», ось що спадало на думку після місяців само

звинувачення, недосипань, неможливість само-

стійно визначити що саме ти відчуваєш та чи вза-

галі відчуваєш, головні болі, втома, стрес як ви-

шня на торті. Це були місяці коли я нарешті отри-

мала відповіді, я шукала наповнення в інших, емо-

ції, сенс, шлях та бажання бути потрібною.

Січень. Перший крок візуального зближення, до

повернення тої, яка не була наївною, вона не була

блондинкою, вона нею стала в той же час коли

була такою жалюгідною що потребувала змін та

зросту але віднайшла це в хлопцеві якій вона по-

добалась більше коли носила пофарбоване та осві-

тлене волосся. І, ця зміна відбулась. Коли я їхала

до дому, тоді в маршрутці з телефоном біля вуха

уважно слухаючи тих речей які сказав мені мій

двоюрідний брат Сашко, який вчинив мужньо та

відкрив очі ніби янгол спустився з небес, я вже

була блондинкою. Напевно це виглядало ніби спе-

ціально зробила для того щоб ще більше прини-

зити його, типу таке втратити це дурість. Але того

ж вечора ти був заблокований всюди. І з того ж моменту коли я поклала слухавку нашої розмови з

Сашою, я дивилась на хлопців у маршрутці, іншим

поглядом, в думках я почала їх ненавидіти, блю-

рити, не дивитись в очі та свідомо карати кожного

ніби кожен був причетний до того що сталося. Я

вже точно знала що після всього того що відбу-

лося за моєю спиною, хоча насправді це ж було

очікуваним, те що Ваня мені зрадив, так, ще й як,

я маю на увазі чому ні коли є можливість все га-

рно приховати, він би продовжував говорити пра-

вду, тільки не всю, а часткову так щоб я не мала

можливості сказати йому потім що він обманював

бо він не обманював. Він просто мовчав. Навіть

коли мене втратив. Він все мовчав, і мовчав. Так

для вигляду накидав пару повідомлень ніби ти все

і так вирішила за нас двох. Тому сперечатись я не

бачу сенсу.

Все стало на свої місця, і волосся глибоко-кашта-

нового кольору з золотими проблисками що ро-

били мої зелені очі більш глибокими. Закривши

планер я поспішила до міста, де мала купу справ

які змінять моє майбутнє. Ці стежки що вели з гур-

тожитку до корпусу в якому я вчусь так багато

спогадів тримали, я б воліла ніколи більше ними

не прогулюватись, це завдавало болю, я б знову

втекла, бо це мені вдавалось, бо світ такий вели-

кий що здається можна бігти все життя та так ні разу й не зустріти двічі ту людину, з якою вас

повʼязує минуле в якому ви знали так багато дріб-

ниць одне про одного. Здавалось що більше не зу-

стрінемось, бо навіть якщо й так, то що ми ска-

жемо одне одному? А скоріше те чого не скажемо

бо нам так важко було зібрати все до купи та по-

при серце яке безжально било в груди залишили

всі спогади десь в глибині серця, в скриньці під

замком. Підписуйте тут та з іншої сторони, промо-

вила завідувачка кафедри університету де я вчусь.

Навчання не перестало мати для мене сенс, як ко-

лись коли я ще жила в гуртожитку, перестав мати

він сам якийсь сенс, і тоді я його покинула, част-

ково, оскільки там однаково були як погані так і

хороші спогади які грітимуть моє серце коли я пе-

регорну сторінку в фотоальбомі. Найкращим варі-

антом стало не нагадувати собі про травми які я

набула за останні роки, цей тягар я більше не мо-

гла витримувати. Ось-ось початок нового типу для

мене навчання, тепер я вчитимусь дистанційно,

сформувала середовище де не матиму можливості

не обирати себе. Спогади це все що дає нам знати

що ми жили, що ми відчували, що в нас є минуле,

тому я раджу зробити все аби було що згадати,

бути в захваті від теперішнього та не забувати що

ви вже робите жертви кожного дня своїм часом на

ті речі, які тільки вам вирішувати, ні про що не

шкодувати саме те що заслуговуєте вашу увагу тому що це марнотратство. Власними діями можна

зробити висновок чи второпали ви чи ні, бо якщо

ні тоді все знову повториться. В мене ще купа часу

все налагодити, і видалити все що тільки колись

мало вагомий сенс, сенс який раптово перестав

грати моїми думками, бо це виявилось занадто трі-

умфальним моментом яким я досі насолоджуюсь.

За для власного ментального здоровʼя я віддаю пе-

ревагу книгам, які роблять ширше мій кругозір

саме в тому правильному руслі який я раніше замі-