Розділ 27

-Ти нічого не хочеш сказати? Ти. Я про тебе го-

ворю.

Він мовчить. Повітря тисне, зараз ще трохи і я не

витримаю. Він знає що я знаю, але однаково не зіз-

нається.

-Я кидаю слухавку.

-Ні будь ласка, прошу…

Чую стукіт від пальця по телефону як він швидко

набирає якесь повідомлення. Я скинула. Просиділа

втупившись поглядом в нікуди. Не плакала, не

кричала, не зірвалась. Бо мені здалось що це буде

слабкістю, що якщо я зараз розчавлюсь під тиском

всього цього, тоді це все моя провина, бо це я не

впоралась, бо це я і тільки, обрала його, я казала

що в мене не було вибору, бо з Богданом в мене і

так і так нічого не вийшло би, але вибір був. Я по-

винна була обрати себе. Це був мій свідомий вибір

і я помилилась.

І що тепер, він строчить мені повідомлення роб-

лячи невинний вигляд ніби це не те чого він доби-

вався. Певно вже дійшов до того хто його видав.

Мені болить.

Ми всі маніпулюємо одне одним. За кого ти себе

видавав, бо справжнього тебе там точно не було,

ти питав, ти шукав ночами в соціальних мережах, питав спільних друзів, те що ти був жорстоким та

маніпулятивним не новина, а ще те, що я не

пам’ятаю жодного разу коли ти сказав би мені що

любиш мене. Я того не казала з причин неоднора-

зово розбитого серця, яке не витримало би ще од-

ного удару. Може я вже не здатна любити, мож-

ливо таке що кожен дріб’язок мого серця, моєї лю-

бові залишився в місцях, речах та людях яких я

любила?