За Лаштунками автобіографічна проза (мемуари)

Розділ 24

Я усвідомлюю що в мені буря емоцій, що хочу ви-

бухнути як той попкорн у мікрохвильовій печі, ро-

зчинитись як туман на світанку, зникнути або на-

впаки стати кольору червоного щоб всі мене помі-

чали. Що ж це робиться зі мною що я тільки тепер

усвідомила що не плакала та не відчувала, цілу ві-

чність. Я втомилась.

-Ти віриш що у нас є майбутнє?

-Надь, ти коли таке запитуєш я автоматично почи-

наю думати що це початок кінця.

І це був кінець.

Я не плакала, ні, ні сльозинки не пролила, бо не

змогла, бо якби змогла то прокричала на всю Зе-

млю, бо якби змогла то поміняла би нас місцями,

бо вже більше не довірятиму ні словечка нікому.

Це був фінал в якому він все зруйнував.

Незадовго до того:

-Привіт Надю, зручно говорити?

-Привіт Сашко, так звісно, я зараз в маршрутці але

за це не хвилюйся, кажи що таке?

-Вибач будь ласка за запитання, але що у вас з Ва-

нею?

Подобається

#511 в Різне
#470 в Молодіжна проза

Відредаговано: 27.03.2026