Розділ 20

Тільки не при дівчатах, хоч вони і в курсі моїх но-

вих звичок не найкращих, як нікотин, але не зараз.

Але мені це вкрай потрібно, я б вийшла, і за дов-

гий період часу сама, прогулятись в улюбленому

парку «Жовтневий».

Вже стемніло та навіть попри спеку що була днем

стало прохолодно. Гойдатися туди сюди, та ду-

мати, постійно про щось думати. Я так скоро заме-

рзну, тому буду йти вже додому, по дорозі згадала

що давно не чула Ванессу, але вона так віддали-

лася ніби, сама ніколи не дзвонить і не напише.

-Алло, привіт.

-Привіт.

-Я все таки не приїду цього літа. Буду з сім’єю тут,

за кордоном.

Я була не здивована. Я лише хотіла продовжити

наше спілкування, але як я бачила це потрібно

було лише мені, в неї є хлопець, сім’я поруч, вона

вчиться за кордоном, але що там ті пʼять хвилин

на тиждень змінять якщо вона приділить їх мені?

Попри відстань вона була першою хто діз-

нався про Ваню, я хотіла щоб вона знала. 
Зі сторони це виглядало жахливо ніби я

нав’язувалась.

Але я продовжувала її розказувати, навіть ситуації

які були не дуже вдалими або не найважливішими,

я ділилася тому що для мене це було важливим,

хоча, вона сама ніколи не вдавалась у подробиці

свого власного життя, і на це слід було ще давно

звернути увагу.

Звичайна субота, я іду по справах у місто.

Але такого повороту сюжету я вже точно не очіку-

вала. Ти.

Ваня, це він, реальний він. Ніколи його не бачила,

вже як півроку поспіль від нього ні сліду ні духу, а

то і довше. Треба заплатити спочатку за проїзд, а

потім десь сісти, але звідки всі ці люди, саме сьо-

годні, їх повний салон.

Боже справді він, серце вже готове зіскочити,

крок-другий, і…

Який жах. Ну чому саме зараз? В мене падає з рук

сумка, вивалюється помада та вже починає коти-

тись по салону, місця всі зайняті крім одного що

поруч з ним. Він на мене уважно дивиться, я це

відчуваю але сама не можу глянути йому в очі, й

нарешті стає чудо. Жінка вирішила сісти коло 

нього. Я тим часом займаю її місце. Якої тепер він

думки про мене?

Отже, вирішила у своїх нотатках у соціальних ме-

режах написати та пожартувати з цього, ілюзія

безпеки, ніби це щось змінить. «Там просто по-

мада була дуже важкою».

Але я вмію скласти про себе перше враження.

Майстер так би мовити.

Ще декілька днів ти не писав, я дедалі сильніше

відчувала себе запасним варіантом. Час подиви-

тись чи я тобі важлива насправді ?

Видалити користувача «***» з близьких людей.

Минали дні, минали ночі. А ти так нічого і не на-

писав. Нічого. Але. В одну з ночей я також не мо-

гла довго заснути. Ти заходив до мене на сторінку,

але якогось чорта це зникло через пару секунд.

Але ти заходив. І як часто ти це практикуєш? Хочу

залізти у твої думки. Просто щоб упевнитися що

мені насправді немає за що боротися, тому що ти

не борешся.

Вже літо, а тієї людини поруч з якою я хотіла його

зустріти немає. Цього разу я розчарувалась. Ти по-

вторив те саме що й декілька років тому.