Розділ 17

Ще хвилин десять до пари, на вулиці не холодно

але пусто, треба випити води щоб вся їжа скоріше

почала роз чіплятися. Щось мене завжди підказу-

вало що ми з тобою не будемо просто прохожими,

таки не помилилась. В тебе була перша пара, ти

виходиш на вулицю та направляєшся на крильце

туди де і я, я обернулась та склала парасольку, а ти

заговорив:

-Ну і погодка.

-Так, і так буде цілий тиждень…

-А найгірше що в гуртожитку немає води ще пару

днів, цей жахливий сморід повсюди.

-Я знімаю з вух та кладу свої навушники в сумку.

-Я до речі Денис.

-Я Надія.

Наші руки доторкнулися одна одну. Ми продовжу-

вати говорити про навчання, студентів ставало все

більше. Мої знайомі друзі, яким я у відповідь ма-

хала ручкою, а ти подумав що я сильний конку-

рент та позаздрив. Це було так просто побачити,

хоч в чомусь я добре тямлю. Ні, не було й думки

почати стосунки з Денисом який просто був

люб’язним, а в його реакції, бо йому не вдалось її
приховати, він був більш знатною людиною в уні-

верситеті ніж я.

-Ей, а зі мною не привітаєшся?

Тож коли я побачила своїх одногрупників, пішла

до них. На першій парі, вже майже під кінець се-

местру я дуже добре порозумілася з викладачем,

що було дуже заслуженим. А друга пара, це ж

треба бути таким легким у розмові що я не втри-

малась та у відкриту блефувала з викладачем. Ти,

та вже друга пара підряд як ти сідаєш переді мною

та розташовуєш до себе постійними жартами та

пронизливим поглядом.

І як так вийшло що ти і досі частина мого життя?

Я хіба писала про якусь паузу яку нам треба

взяти?

-Привіт(

«11 пропущених від «Максим»

-Виходь будь ласка, я хочу поговорити. Будь ла-

ска, благаю, на п’ять хвилин.

«Пропущено голосовий виклик» 02:57

«Пропущено голосовий виклик» 03:00

«Пропущено голосовий виклик» 03:01

«Пропущено голосовий виклик» 03:04

«Пропущено голосовий виклик» 03:07

-В тебе все добре? 03:08

-Так, просто хочу поговорити про нас.

-А той факт що ти пишеш о цій годині нічого?

-Я хочу все поміняти…Дай мені шанс. Вийди на

п’ять хвилин. Я іду щоб поговорити.

-Я все сказала. На добраніч.

-Що робиш? 18:47

-Те що і ти

-Ідем прокататись.

-Навіщо?

-Поговоримо про нас. Так-так, ні-ні?

-Через пів годинки, не раніше.

«Пропущено голосовий виклик» 22:43

«Пропущего голосовий виклик» 22:45

22:48

-?

-Я заснув.

-Від мене що хочеш?

-Побачитись хочу.

-Ти дійсно не розумієш?

-Ні, я дійсно заснув. Все ще не пізно побачитись.

***

Стук твого серця, швидкість, вітер в обличчя та

смак алкоголю на твоїх вустах о другій годині

ночі.

І це повторилося, невдовзі ми опинились там же,

на тій галявині звідки простягаються всі селища,

повсюди маленькі ліхтарики як внизу так і зверху

в небі. Легкий вітер, будьмо та твої руки на моїй

талії. Ти то жахав мене то вдавав ніби тобі не ці-

каво, скоріше за всього і сам не до кінця розумів

що відчував до мене, я не ставила кордонів, мені вже було вісімнадцять років, я вважала що якщо

це станеться це нормально. Але цього не сталося,

якби і сталося то це було таким же особливим як і

людина з якою я би зим зайнялась. Не з тобою.

Але сталось дещо краще, дивлячись у широке

небо, яке було таким безкінечним, не нарахувати

скільки воно містить зірочок відбулося дивовижне

видовище:

-Вааау!

-Що таке?

-Тільки що впала зірка! Або стривай, може мені

здалося.

-Ти вперше бачиш як падає зірка?

-Так! Це було так гарно! Я встигла загадати ба-

жання.

Кажуть що най міцніші стосунки ті котрі спочатку

не були взаємними, і це дійсно так. Коли взаємно з

обох сторін вона розчиняється в ньому а він нато-

мість втрачає смак.

І як ти все це сприймаєш мам, коли опівночі я тобі

казала що ми більше не разом? Можливо я тільки що впала на дно але зрозумію про це тільки з ча-

сом. Питання чи робить мене це поганою в твоїх

очах мам? Можливо я просто заплуталась. Ти не

зможеш завжди все контролювати як би сильно ти

того не хотіла. Тому що це моя унікальність. Якщо

я буду такою як всі, тоді хто буде такою як я?