Розділ 13

Сьомого лютого ти мені написав. Тоді почалась

наша історія, яка розвивалася неймовірно швидко.

Розставивши пріоритети та піднявши свої станда-

рти, я збагнула що люди готові докладати зусиль

заради того, що дійсно має для них значення. Я

спостерігала як люди встають о п’ятій ранку, щоб

тренуватися перед тим як піти на дві роботи.

Тринадцятого лютого я не була в місті, я вирішила

збрехати що стало великою помилкою.

-Невідомий номер: Добрий день, це доставка квітів

*** , підкажіть будь ласка коли вам буде зручно

забрати квіти та де?

Максим невже ти справді це зробив, тому що та-

кий початок вже дуже хороший.

-Я вже в селі, не встигла тобі написати, я не зможу

забрати твого подарунка.

-Так, це від мене, я хотів тебе порадувати. Може є

хтось в місті хто міг би його за тебе забрати?

-Зараз домовлюсь, дуже дякую, і мені не зручно

що так вийшло.

Виявляється Максим мені колись ще написав але

тоді я його проігнорувала. Чотирнадцятого лютого

ти знову подарував мене посмішку, та надію що в тебе справжні, серйозні наміри. Потім ти пару ра-

зів кликав мене на побачення, ми одразу знайшли

спільну мову, не соромились, та дуже мило проща-

лись перед сном. Ти жив за декілька селів від мене

тому за місяць ти вже під’їжджав до мого будинку

з гостинцями. Я так старалась розкрити тебе, але

ти так сильно, демонстративно цього не бажав, ти

віддалявся, а коли поміняв роботу і взагалі, навіть

наші переписки стали холодними та машиналь-

ними. Я більше не грала в клоуна, спочатку натя-

кала а згодом на пряму казала що мені не подоба-

ється твоє ставлення до мене. Деякі люди не зрозу-

міють ваших слів, тоді як деяким навіть не знадоб-

ляться слова щоб вас зрозуміти. І тоді я зрозуміла

що просто не в твоєму пріоритеті.

-Я говорила з Сашою на кухні натрапили одне на

одного.

-Про мене?

-Він запитував про тебе, що бачив тебе з квітами.

-А що ти відповіла, Богданко?

-Що це не наша справа.

Думки про Сашу мене досі не покидали, я бачила

все навкруги, і все що я бачила це зачіпки тебе, чи

то така сама куртка яка була і в тебе, чи то статура та борода, я бачила тебе там де тебе не було, і мені

здавалось що я божеволію. Це були муки, уявіть

парашут якому ви довірили життя, бляха, той па-

рашут не спрацював, ви вже не насолоджувались

краєвидами, не опускались а буквально падали від

гравітації якої вас рознесло би. Це жорстоко бо на-

віть в таких думках він не переставав для мене іс-

нувати, я пригадала свій перший жарт з якого роз-

несло його від сміху. Ми в чотирьох тоді дивились

фільм, моторошний але мені як і хлопцям (Оресту

та Саші) сподобався, там була сценка коли ми десь

були між тим щоб продовжувати бути в напрузі та

розслабитись. Ніхто не наважувався на перший

крок щоб розвіяти цю атмосферу яка була нестер-

пною. У фільмі почався великий вітер, сильний та

швидкий, все злітало в небеса, тоді я підхватила

жартом що якби такий вітер почався у нас, певно,

був би благодійний розподіл речей з Калинівсь-

кого рину. Саша вибухнув сміхом, тоді всі всілись

по зручніше та по ближче, ти дихав як і я тобі на

груди, в сторону шиї, бо наші сердечка саме тоді

опинились так поруч.

А тепер до реальності в якій я тепер живу в мене

вже сил не лишилось, а моє здоров’я бажало кра-

щого, я відкрила телефон та нашу з тобою перепи-

ску, нашу з Максимом та нічого не відчувала ок-рім байдужості. Ці стосунки більше схожі на дру-

жні, ми вже не бачились місяць тому що кожного

разу ти обирав дорогу до друзів. А най дивніше що

потім виправдовувався тим що сьогодні погода по-

гана або розказував що от, ти хотів поїхати зі

мною туди та туди але не вийшло, що в тебе був

план але чомусь не вийшло.

Максим, а з тобою що трапилось? Де ми з тобою

почали тонути? Я давала тобі стільки спроб, я спо-

дівалась що ти хоча б тут не провалишся, це не

був іспит але ти ж почав так гарно, ти піклувався

про мене, ти був таким турботливим. Якось на од-

ному з побачень з тобою ти сказав що завтра твій

день народження, а я від несподіванки навіть не

знала що й сказати. Наступного разу коли ми зу-

стрілись я зробила власно-ручний подарунок з те-

плими посланнями . Але ми однаково тонули,

якщо порівнювати тебе з Сашою то з ним я хоч

щось відчувала. Ми потонули, а винесло нас по рі-

зних берегах.

-Максим, я бачу що нічого хорошого з цих стосун-

ків нема, тому краще не витрачати більше часу

одне на одного .

-Я зрозумів…

Це все? Ти так сильно боявся мене втратити що

зробив – нічого . З однієї сторони, коли правильні

люди пригодять в твоє життя, тобі не доведеться

вмовляти їх залишитись. Але з другої сторони,

якщо людина не цінував мою присутність, я до-

зволю йому цінувати мою відсутність.