Розділ 11

-Привіт, хотів запитати чи можна мені на тебе під-

писатись? Просто хотів за тобою слідкувати, спо-

чатку подумав що ти просто стала менше постити.

От негідник, вміє невчасно нагадати про себе.

-Хочеш підписуйся, не хочеш не треба.

Таки підписався. Але не так сильно вже і хотів, бо

згодом я перевірила чи він підписаний але ні.

Двічі в одну річку не ввійти, так же ж кажуть? Так

от, вони абсолютно праві.

Ніколи не зраджуй своєї мрії. Метод один а підхід

з часом еволюціонував. В дитинстві я вела щоден-

ники. Таким чином я справлялась все життя зі сво-

їми проблемами. Мене вважали тихою дитиною

але на папері такого не скажеш. Коли в голові все

заплутується ти береш папір, ручку та зручно сі-

даєш. Це все що треба, далі рука пише а мозок ви-

вільняється, тобі не стерти таким чином небажані

згадки про минуле але варто спробувати щоб від-чути це полегшення, це щось на рівні очистити за-

битий телефон, ніби не видно, але пам’ять очисти-

лась. Можна далі жити.

Тож я продовжувала, але так було багато поганих

думок, я все тримала в собі, завжди все контролю-

вала, і від цього я перегоріла, так, як і з зірочками

відбувається, так сильно палала що аж потухла.

Волосся – врода дівчини, а також пам’ять яке воно

зберігає, у грудні я позбулася довжини свого во-

лосся. Воно не несло ніякого сенсу, тільки обтяжу-

вало, тому це полегшення відчувалось як ковток

свіжого повітря. Я більше не писала, ніщо і ні в

якій формі.

Лютий. Мені не віриться що ми це робимо. Я запи-

сую, точно готова до цього?

-Я так давно чекала слушної миті, думаю, тепер чи

ніколи, тому записуй, поки я ще тут.

Моя мама - фантастична жінка, вміє інших налаш-

товувати та сама не промах. В 44 роки, вирішилась

таки поміняти своє життя, таких прикладів сього-

дні все більше і більше, рада за неї що вона одна з

тих хто попри нещасливу долю, впавши знову під-

німається, не перестає дізнаватись та вчитись но-

вому. Запрошені всі мої рідні, хоча не зовсім, не всі змо-

жуть прийти через величезну відстань яка була

між нами. Сім’я моєї двоюрідної сестри за кордо-

ном. На довго. Тепер вона зі мною прощалася та

збирала своїх речей. Згадую як це, коли розриває-

шся між тим щоб залишитись там де тобі зручно,

все знайоме, в оточені рідних тобі людей до того

щоб дійсно почати все по новому, починаючи з

мови закінчуючи країною. Нові люди, місця, зви-

чки та менталітет, труднощі та адаптація яку про-

ходиш не тільки фізично.

-Що? Хочеш змусити маму витратити гроші на

твій день народження?

-Що? Звісно що я цього не хочу. Я тільки і хочу

щоб зекономити наскільки це вдасться.

-Чому тоді не проведеш у неділю? Так всім буде

зручніше, якраз у суботу повно часу все приготу-

вати.

-Це неможливо, ми будемо втомленими, я про це

подумала на перед, у мами курси тому не складно

уявити якою втомленою вона буде. Ми приїдемо

до дому тільки у суботу , хочемо відпочити. Мій

день народження цього року в понеділок тому не

змінюємо традиціям та проведемо його в той са-

мий день.