Розділ 10

І тоді я тебе вперше проігнорувала, на-

вмисно. Я тебе тоді бачила, і в наступний раз та-

кож. Так треба було. Ми грали в гру хоча домовля-

лись не грати. Все стало на свої місця. Ігнорувати

в коридорі, в корпусі … Ми грали і були на рів-

них. Гойдалки продовжували тільки набирати обо-

ротів, або це просто в крові піклуватися про ін-

ших. А потім я розхитала їх до такої сили що вони

вилетіли і більше ніколи не гойдались.

-Орест.

-Слухаю.

-Знаєш чому я тобі подобаюсь?

-Чому?

-Значить все таки подобаюсь.

І в нас дійсно так вийшло, що ми так добре спіл-

кувались що аж перестали. Ніч видалась важкою,

знаю що ті кляті слова що ти вчив на завтра ніяк

не лізли в голову. Признай вдруге що я геній. Але

ти не признаєш цього ніколи, ти віддаєш перевагу
мовчати, як я дізнаюся? Шкода в мене не так си-

льно розвинуті телепатичні та інтуїтивні здібності.

Все залежить від того як ми це сприймаємо. Я - ра-

дикально.

-Ти кудись переїжджаєш?

-Так.

-А як так вийшло?

-Отак Орест.

-Зрозумів.

-А чого ти очікував?

-Знаючи тебе, ти спонтанна людина, в будь-який

момент, ти можеш бути в іншому місці, не сидиш

на місці.

Життя надто коротке щоб чекати якихось дій від

інших людей, я беру все в свої руки і дію.

Сльози і сміх злились в єдино. Іноді навіть думаю

що це був план. Але навіть якщо так, хто встанов-

лював правила?

Зимові канікули. Мені так важко було дійти до

того що це дивно коли в твоїх підписках колиш-

ній, навіть в близьких, тому першого грудня, я сіла

та написала першу в житті книжку. Відписалася від тебе та тебе від себе. Так само з Орестом, тому

що за останні пів року я дуже змінилась. Я розста-

вила свої пріоритети та старалася не зламатись пі-

сля пережитого. Далі було найскладніше рішення.

Вийти з гуртожицького чату. Все. На цьому істо-

рія завершена. Я іду далі а це все в минулому.