Розділ 9

На другому курсі, я зрозуміла що всьому свій час,

хотілося знайти на всі сфери життя слушну мить

та не упустити важливе. Але я зробила багато по-

милок, про що я звісно що не шкодую, бо все було

продумано.

Отже, Саша, якось коли ми прогулювались запитав

мене, чи бачу я Ореста, як дівчина, його як хло-

пця? На секунду подумавши відповіла що ні, тому

що ми друзі тому це не припустимо. Взагалі поду-

мала що це якесь дивне питання.

Ну і нащо нам це було починати? Коли я чула

«Пані»… цього було достатньо щоб зрозуміти з

ким я маю справу.

В нас переписки видавалися дуже життєвими:

- І що будеш поробляти?

-Сидіти і думати про диття.

-Про диття?

Все це було у моєму сприйняті відволікаючим ма-

невром після пережитого, я вже не старалась, не-

зграбно набирала текст щоб по скоріше відповісти,

легко та невимушено підтримувала дівлоги.

-То ненароком.
На другому курсі, я зрозуміла що всьому свій час,

хотілося знайти на всі сфери життя слушну мить

та не упустити важливе. Але я зробила багато по-

милок, про що я звісно що не шкодую, бо все було

продумано.

Отже, Саша, якось коли ми прогулювались запитав

мене, чи бачу я Ореста, як дівчина, його як хло-

пця? На секунду подумавши відповіла що ні, тому

що ми друзі тому це не припустимо. Взагалі поду-

мала що це якесь дивне питання.

Ну і нащо нам це було починати? Коли я чула

«Пані»… цього було достатньо щоб зрозуміти з

ким я маю справу.

В нас переписки видавалися дуже життєвими:

- І що будеш поробляти?

-Сидіти і думати про диття.

-Про диття?

Все це було у моєму сприйняті відволікаючим ма-

невром після пережитого, я вже не старалась, не-

зграбно набирала текст щоб по скоріше відповісти,

легко та невимушено підтримувала дівлоги.

-То ненароком.

36-А може ні.

-Я думала ми проїхали вже з тим дитям вчора.

-Ні, це треба ще обговорити.

Це напевно тільки з ним, а тоді з нами могло тра-

питись, так влучно з самого початку, міг вибігти

хлопчина років не більше шести з голою дупцею

та пробігтись саме тоді коли він вирішив щоб ми

пройшлись.

- Давай не будем.

-Та трошки треба.

Я нічого не розуміла, ці гойдалки і в прямому і в

переносному сенсі, замість того щоб поставити

всі крапки над «і» тільки заплутували. Ми ж домо-

влялися не гратися, але здавалось що знову глухий

кут, ніби слова на вітер.

Авжеж, я хотіла не забути Сашу з ним, а доказати

Саші через його найкращого друга Ореста що він

помилявся щодо всього: Перший поцілунок не зав-

жди трапляється на першому побаченні, тому я

відтягувала цей особливий момент як тільки мо-

гла, але коли я дозволила цьому статись, твої губи

були не тими, ти цілував інакше, наскільки це ди-

вно, бо це було перше що я подумала у ту мить. Ти

помилився щодо того що читати книжки разом в тишині це дивно, самому запропонувати та потім

нити друзям що це не те чого ти бажав. Я мала чи-

сті наміри, а ти...?

-Ну ця гра для мене не для того щоб виграти, а для

того щоб просто дізнатися. А який тоді виграш? –

запитав Орест.

-Посмішка.

-Кого?

-На твоїх вустах, сподіваюсь.

-Було таке.

Тому що мені ніколи не бракувало креативності, я

так любила щось нове та цікаве придумувати, а

найбільше я любила залучувати своїх друзів до

цих ігор. Звісно я змогла тебе розсмішити, а чи

зможеш ти мене? Компліменти, підкати, запро-

шення, увага – стоп . Наскільки це було доречно?

Чому так багато питань і так мало відповідей? Це

було так прозоро, ти чутливий, розумний та з не

аби яким досвідом тому думалось що ти бачиш

при кожній нашій розмові, кожного разу коли гу-

ляли та листувались, що я ще точно не готова до

нових відносин, мої рани ще не починали загоюва-

тись, а ти ніби вичікував цей мій стан, ти напав, ти

знав точно що мені зараз потрібна підтримка бо це

мене кинули. Звісно ця благодійність зіграла би й

тобі на руку, бо я тобі також симпатизувала з того

самого вечора з дня народження Наталі коли це

відчув і Саша. Чому ти це зробив зі мною? Пода-

рувати букет з червоних троянд та втік. Ти все

продумав, хотів їх занести поки мене нема в кім-

наті тому що я планувала їхати додому, але ти пос-

пішив та коли зайшов я ще була в кімнаті, у нас із

Орестом з самого початку все йшло не так, хоч він

і старався.

-Це тобі.

-Орест, яка краса, дякую!

Ти вибіг з кімнати, та склав не з найкращих вра-

жень. Ти так сильно вірив в те що я досі думаю

про Сашу, ніби вся земля крутиться навколо

нього. Я щиро хотіла пригорнути тебе, я хотіла ро-

зкрити тебе, підійти ближче та заглянути в твою

душу, на жаль ти не пускав мене, я бачила що ти

навіть рік тому був закритий в собі, ніби щось не

давало тобі розкрити свій потенціал, я сподівалась

що поруч зі мною ти нарешті можеш відчути що

ти не самотній, зможеш розказати про те що здава-

лось і так от-от вирветься. Суджу по собі, знаю що

тихі люди часто дуже цікаві та тільки зі сторони

здаються скромними. Не з проста вони зберігають цю тишу, їм є про що мовчати. Тому мені було ці-

каво тебе пізнати. Але ти також був важким та де-

пресивним. Ніби хмари зависли над тобою, я ду-

мала що зі мною тобі буде легше та тобі буде кому

довіритися.