Розділ 7

Відключення світла і просто людський фактор ко-

жного разу нас зводив, і я ні разу не відмовила.

-Ми біля сходів, ходи.

Саша не вірив в астрологію – все в руках людини,

а я якраз навпроти. Але ми оптимісти, напевно

тому вогонь не погасав в наших серцях, ну а якщо

приземлитись то нас об’єднувало почуття гумору.

Я бачила все, як і він, тому коли він казав що «я

працюю на кількість а не на якість», я казала «до-

бре що ти це аналізуєш і бачиш зі сторони».

Неймовірно як я по новому для самої себе відкри-

лась. З кожним днем я все більше думала що ця

симпатія взаємна. Тобі 22. Для мене це був скарб,

не те що мені важливо які цифри стоять в паспорті

але за останні декілька минулих відносин все ж це

грає ролі.

-Орест сказав що тобі 19.

-Мені 17.

-В мене брат 2019…

Після цього повідомлення мені стало зрозуміло що

ти би ніколи не написав дівчині 17 років за умови

чогось більше ніж дружби. Я засмутилася, хоч ти і
написав що тобі вік не сильно грає ролі, якщо лю-

дина імпонує. Ти мені також імпонував, я постійно

вмирала зі сміху а ти такий «нащо» і мене це до-

бивало. Напевно в мене погано виходить прихову-

вати свої почуття. За звичай хлопці дарують дівча-

там щось, але в нас все з самого початку було на-

впаки. Від того що:

-Відпочинь, чаю випий з коренем імбиру, я знаю

ти любиш.

- Я б з лимоном радше, нема.

- Буде.

Для мене було важливо не приховувати наші сто-

сунки від оточуючих, тому коли ми вперше ви-

йшли прогулятися разом, мені хотілося щоб всі ба-

чили те що ми разом. Наші погляди, переплетені

пальці та глибокі розмови, це все чого я бажала,

проте тобі цього було недостатньо. Я не хотіла ні з

чим спішити, але це було неможливим. В нас була

іскра яка не давала нам часу на роздуми, щоб по-

будувати міцні стосунки не варто поспішати, але

ми не могли.

-Я хочу щоб ми розповіли нашим друзям про те

що ми разом.

-Сьогодні ввечері, якщо бажаєш.

Звісно що я чекала коли це нарешті станеться,

оскільки ми вже давно як приховували це, не те

що це було неправильним проте мені хотілося

обіймати тебе не тільки коли ми у двох, або гра-

тися пальцями та ніжками під столом як одного з

вечорів коли ми всі зібралися щоб подивитись ра-

зом фільм.

Ми відійшли з Сашою на перед, та говорили про

всяке:

-Чому я?

-Насправді все просто, ти мені сподобалась.

-А хлопці вже знають з твоєї кімнати?

-Так, думаю знають або здогадуються.

-І що вони думають про мене?

-В них склалося найкраще враження про тебе,

памʼятаеш ти порізала на шматочки тортів та ні-

кого не оминула, була дуже гостеприємною.

-А тепер час розповісти і дівчатам.

Саша взяв на себе ініціативу, та розповів що ми

разом, Соломія, Наталі та Орест ніби здогадува-

лись, але як тепер виявилось вони були в ступорі,

я була впевнена що ми і так часто разом ходили тому можна було здогадатися про наші близькі

стосунки.

-Надійкаа! Ви справді разом? А як давно?

Один Орест змінився в обличчі.

-Давайте зробимо фото на пам’ять сказала Соло-

мія.

Той красивий вечір, приємний, затишний та ми у

двох, знову йшли на перед, гралися та бавились

одне з одним.

-Саша, я хочу зробити фото.

-Так, звісно, навпроти озера?

-Просто хочу озеро сфотографувати, можна з

твого?

-Так, як забажаєш.

Одне єдине гарне фото озера «Жовтневого» яке

невдовзі було на моїй сторінці в «LinkedIn”.

Ми йшли вперед, між нами хімія, ти вже не стри-

муєш себе щоб нарешті поцілувати мене, проте я

не хотіла, не тоді, все надто швидко відбувалося, я

не була готова. Тож ми не стали.