Розділ 6

-Одне «мохіто» будь ласка.

-І мені те саме, ходімо пошукаємо чи є вільна бесі-

дка.

Як же це називається, точно, ностальгія. Згадки

про минуле, не те що хочеш щось згадати, просто

бачиш щось, що колись дарував хтось або щось

що колись було важливим для людини яка для

тебе багато чого значила і ти ніби в хмарках, зану-

рюєшся у ті згадки, пригадуєш деталі та випадаєш

з реальності. Сидіти з найкращою двоюрідною се-

строю та говорити по душам, не підбираючи гар-

них слів, жартувати та знати що тут тебе ніколи не

засудять а навпроти підтримують та допоможуть.

-Ванессо, я довго не могла тобі цього сказати тому

що знаю що тобі буде сумно, але я мушу, я полечу

до мами в Італію на два тижня. Це не довго, зовсім

трошки, відпочину, ти сама знаєш що для мене це

важливо, це єдина можливість провести разом час

з мамою.

-Я так рада, звісно, я не проти, головне щоб ти

знову не повернулася мулаткою та не погладшала

як тоді коли тобі було 12 чи скільки?
-В нас ще є час щоб ми прогулялись та покатались

на велосипедах, я ще встигну тобі нафарбувати

брови та заламінувати вії.

Який спекотний день, самий час зануритись під

воду але поки що не добровільно, двоюрідні брати

та сестра з їхньою собакою граються та добре про-

водять час на вулиці, зранку надули басейна щоб

вода нагрілась, першою туди полетіла я, не змогла

побороти людину на голову вище мене. Морозиво

та плей-лист Ванесси це все що треба було щоб

відпочити та гарно провести вечір.

-Мам, я вже в Сучаві, скоро сідаю на літак.

А вона напевно досі не знайшла себе. Не може

бути що в людини так палають очі а вона просто

ніяк не зрушиться з місця, або зараз просто не слу-

шна мить. Хіба це важливо, коли я нарешті можу

обіймати її, дивитись та слухати її голос. З нею я

стаю сильніше та мудріше.

Ця людина поруч її зовсім не пасує, проте поки

вона не знає як правильно вчинити, не всім везе

однаково. І він ніколи не зіпсує нашу відпустку.

Тільки ми в двох, море, сонце, джелатто та піца.

Заселення в гуртожиток вже закінчилось а ліжко

так і пустує. Цього семестру починаємо вчитись

раніше на два тижні. Я вже на другому курсі. Який спекотний літній день , чи не так ? Погоджу-

ється Ванесса . Добре що ти зі мною , допоможи

застібнути застібку від бюстгальтера і ходімо про-

гуляємось містом, покажу тобі тут все …

Відчиняються двері:

-Надійка? Рада тебе бачити!

-Соломійка, як несподівано, і я тебе! Саша стоїть з

речами Соломії у руках але не заходить.

-Як ти? Як відпочила? Я бачила ти виставляла фо-

тографії з Італії .

-Так, дякую. Я чудово, шкода що літо вже добігає

кінцю … Як ти?

Ти бачила? Як він затримав погляд поки ти засті-

бувала мені застібку, він задивився, ти помітила?

Ванесса підтвердила та милувалась містом обду-

муючи той факт що скоро і її прийдеться обирати

куди подати документи, що на разі здавалось та-

ким обтяжуючим та дорослим рішенням до якого

вона ще не готова.

Всі зібралися, всі кому була дорога Наталі оскі-

льки в неї сьогодні день народження .

Букети квітів, посмішки та гарні фотографії на

пам’ять, все проходило чудово.

-Що замовимо? Пригощаю всім що забажаєте!

- Наталі, я б не радив .

- Ставлю ліміт на одну позицію, щиро посміхну-

лась вона .

- Мені безалкогольного чогось, справа була не в

піклуванні за здоров’я а в совісті.

В кожному жарті доля правди, не слід про це забу-

вати.

На диво мені вдалось підштовхнути і інших також

замовити коктейль, що було не очікувано.

Дорогою до гуртожитку мою голову вже запов-

няли думки про хлопців які змішувались з дум-

ками про «це ж останній день літа» і «я вже вчусь

на другому курсі». Мені пощастило потрапити і

злитись зі старшокурсниками.

Ми почали переписуватись, багато. Сиділи в

трьох: Я, Орест і Саша. Ця історія про нас, про те

як сміється той хто сміється останній.