Розділ 2

Сонечко гріє, поруч моя двоюрідна сестра з якою я

так добре проводжу час, я б сказала що ніби знаю

її все життя але я і справді знаю її все життя, тому

рада що вона в мене є. Вона подарувала мені щас-

ливе дитинство. А ще кожного літа в нас обмін по-

луничками, глибокими нічними розмовами про все

на світі, спільний шопінг та ночівлі. Навіть гадали

разом на картах таро. Вони пророчили з того що я

змогла зрозуміти що ми будемо і далі разом але на

дистанції. Це добре коли поруч з тобою розуміюча

людина, але всьому приходить кінець.

Мені так страшно, що якщо я не зможу, може це

не моє, це все так складно, боюсь що не впораюсь

і не можу постояти за себе, знову будуть принижу-

вати та недооцінювати і я на віки вічні буду у пас-

тці зі своїми ментальними проблемами. Сьогодні

важливий день, я вперше познайомлюсь зі своєю

групою, треба зібратись, все не так складно як зда-

ється, у гуртожитку дівчата з кімнати ніби хороші

на перший погляд, а далі видно буде, та взагалі тут

головне ж вчитись. Так, якщо я буду сидіти тихо

як мишка, як я звикла з дитинства то я так нічого

не досягну. Ходімо дівчата, я знаю дорогу.

-Привіт, а ти з Чернівців?

-Так, а ти?

-Ні, я недавно приїхала, що тільки не зробиш за-

ради освіти. То ти сказала що знаєш дорогу…

Насправді, у той момент я страшно хвилювалася

тому що не знала дороги, але вирішила що якось

буде що головне не подавати виду, я бачила що де-

які дівчата вже знайшли дорогу в інтернеті тому

попри те що була попереду всіх покладалася на

них. Мені вдалось скласти на них враження ніби я

все знаю, в їхніх очах я була лідером та здружи-

лась по дорозі з деякими з них.