Зазвичай матері передають свої знання, що вони
отримали протягом свого життя, своїм дітям, щоб
захистити їх, але життя непередбачуване, тому як
би сильно вони не старались, неминучого - не оми-
нути.
Це хвилювання коли усвідомлюєш що 10 років
школи позаду і в тебе попереду лише один рік щоб
зрозуміти хто ти, та чого хочеш. А потім, і сам
того не помічаєш як поглинаєш у рутину:
ранній підйом, шкільний автобус, уроки, знову
шкільний автобус, і вже вечір а ти сидиш роблячи
завдання на наступний день. У вільний час тобі
хочеться закритись від усіх і поглинати серію за
серією класного серіалу тому що це єдине що тебе
рятує та не вимагає серйозних рішень. Там, за ек-
раном, ти знаходиш себе. Коли тобі шістнадцять
ти думаєш що тебе ніхто не розуміє, та не сприй-
має всерйоз, тому ти продовжуєш жити вдаючи
що тобі не боляче від того що ти самотній.
Я справді була самотньою, але я так старалась…
хотіла зблизитись, але однокласники цього не да-
вали зробити. Я всі дев’ять років вчилася у рід-
ному селі де я також була чужою. Тому не очіку-
вала що тут знайду друзів. Скоріше вони глузу-
вали з мене, а не поважали, чесно кажучи я ніяк і
не захищала своїх кордонів через брак соціального
досвіду і свою закритість на той час. Чи подобався
мені хтось?
–Можливо. Але «Мене так виховали» брало наді
мною верх та я була безсильна. Тому це не було
важливим.
-З Новим 2023 Роком!
***
-Мам, я поки не впевнена щодо екзамену, я хочу
пройти курси і на цьому достатньо.
-Екзамену бути! Готуйся, я чекатиму результатів.
Мамине слово – закон . Але вона підтримала ідею
щодо проходження курсів, тому все не так вже і
погано складалось. Довго обирати не прийшлось,
англійська була тим самим неосяжним елементом
який привів би мене до успіху. Проте в школі була
французька мова, що дуже розчаровувало. Найго-
ловніше що на диво я не панікувала, я добре розу-
міла що тільки що відбулося, так, я тільки-но під-
писала документи на ці три предмети: математика,
українська мова, англійська мова. Тож без ніяких
знань з іноземної мови я почала щось вчити, але
пів року це настільки мало, враховуючи мене –
людину без дисципліни. Але з дитинства в мене
були відчуття що я таки чогось досягну, чогось по
справжньому важливого. Тому коли на мене під-
няла голос директорка школи коли дізналася про
мій вибір, мені було не солодко. Я усвідомлюю що
це зі сторони виглядало не логічно, за високо для
мене, та практично неможливим. Я була першою
хто склав іспит з англійської мови та таки склала.
На випускному балі під руку мого брата я йшла з
високо піднятою головою, з посмішкою на всі три-
дцять два зуба та блиском в очах.
Мама, я склала, результати не погані, тому тепер
залишилось щоб саме мене вибрали туди куди я
хочу подати документи, а там подалися вперше за
всю історію енна кількість випускників. Мій брат
та його дружина допомогли з цим та з заявками в
інші заклади як запасні варіанти.
Мені вже 18 і я на другому курсі, але я і досі зга-
дую той щасливий день.