МАЙЛЗ

Я чув кожне слово. Куди ця дівчинка в'язалася? Дивно, що вона не плаче. Намагається бути сильною? Її дім згорів... Це, мабуть, було б занадто навіть для мене. Хто такі Мотя і Сонечко? Домашні улюбленці? Мабуть... Та зараз не до цього. Я глянув на білі цифри, які показують час до прибуття-шість хвилин. Я бачив, як вона туди поглипала. Вона хвилюється. Це видно. Ще шість хвилин і ми в Нью-Йорку, проте це не дає мені спокою. Можливо мені потрібно в неї запитати щось? Типу..."може тобі води?".
Ні... Не підходить. Питання типу "все гаразд?"  буде якось тупо звучати. Як може бути все гаразд у людини, в якої тільки-но згорів дім?
Боже, як же важко знаходити спільну мову з дівчатами у такі моменти.
Я вирішив просто простягнути їй пляшку води.
—Бери, випий, бліда, як поганка...
Вона дійсно була дуже блідою. Хача в такій ситуації важко зберегти здоровий колір обличчя.
—Дякую...
Її рука легко тремтіла, коли вона брала воду. Бідненька... Мені її шкода. Скільки їй там? В дев'ятнадцять років таке пережити. Тяжко їй... Може, спробувати відправити її до батьків? Вони здається в штаті Массачусетс живуть... Вона про це згадувала якось два роки назад.
—Слухай... В тебе ж є батьки в іншому штаті. Може поїдеш до них? Там точно безпечніше...
—В мене... Там лише мама... Батько помер рік тому... Я не хочу завдавати їй клопот і давати приводи для хвилювання...
Чорт, як можна було ляпнути щось настільки дурне?!
—Вибач... Я не знав...
О, так, давай. Ти лише те і вмієш, що вибачатись за дурні помилки!
—Та нічого... Це вже в минулому. Не накручуй себе просто так...
Йолопе, як таке може бути в минулому?! Вона просто спрощує ситуацію, щоб ти не заганявся!
—Ми в Нью-Йорку.
Вона змінила тему? Ну добре. Хоч би не ляпнути ще чогось дурного...
—А, так... І справді...
—Той автомобіль продовжує за нами їхати... Здається мені... Це небезпечно.
Так... Вона права.
—Мене це також бентежить...
В неї знову задзвонив телефон. Краєм ока я помітив надпис "Олена". Це означає, що є якась інформація.
—Алло? Олено, ти щось дізналась?
Голос Жанет пролунав в тиші нашого автомобіля.
—Жанет! Ви щось говорили?! Я маю на увазі, щось важливе! На вашому авто прослуховування не зазначеним у базі поліції  пристроєм!
Це був голос Олени. Що бляха?! Прослуховування?!
—Ми нібито нічого такого не говорили... Але обговорювали підозри і де живе моя мама!
Я помітив, як Жанет ледь не підскочила від розуміння і страху.
—На трасі окрім вашого є ще автомобілі?
Голос Олени був оперативно серйозним.
—Т-так... За нами майже від початку їде чорна BMW, вікна тоновані, водія не видно.
—Чорт, Жанет!
Гудки... Пум... Пум... Пум... Зв'язок обірвався. Що за чортівня?!