ЖАНЕТ

Він пішов мені за одягом, а я тим часом допивала свій зелений чай. Від складників чаю мій розум заспокоївся, мені навіть захотілося спати. Через хвилину він приніс мені свою футболку і спортивні штани. Одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти: я в цьому втону.
—Який в тебе ріст?
О Боже! Це питання вирвалось надто різко! Що ж він тепер подумає про мене? Що я зациклена на ньому і весь час лише про нього й думаю?!
—Ріст? Сто вісімдесят шість сантиметрів здається...
Так... Спокійно... Він, здається, не звернув уваги... Обійшлось...
—Де ванна кімната? Я хочу переодягнутися...

Я вирішила, як умога скоріше змінити тему. Взявши простягнуті мені речі.
—Ходімо, покажу.
Він провів мене до ванної, а сам зник чи то в своїй, чи то в гостьовій кімнаті. Я переодягнулись і повернулась у вітальню. Там він схоже, чекав на мене.
—Ходімо я проведу тебе до кімнати, де ти будеш спати?
—Ага...
Він провів мене до кімнати на другому поверсі. Виявилось, що це мансардна. Ліжко застелене пухкою на вигляд ковдрою. В кімнаті відчувається запах дерева і свіжості. Зорі у вікні на стелі миготять, в місяць м'яко освячує підлогу з м'яким, білим, пухнастим килимом.
—Затишно...
—Радий, що тобі подобається... Я піду?... На дораніч...
—На добраніч...
Лишень двері зачинились, я з розбігу завалилась на ліжко, загорнувшись у пухку білосніжну ковдру. Запах свіжості і холодна ковдра—ідеальне поєднання. Я усміхнулась у подушку. Божечко! Я давно не відчувала такої легкості! Я швидко лягла в ліжко накрившись ковдрою.
—На добраніч мені...
На ранок я відчула, що дуже добре виспалася. Я пішла в ванну кімнату, вмилась, почистила зуби, щіткою яку мені дав Майлз вечором і спустилася на кухню. Там він вже готував сніданок. Омлет з золотистою скоринкою, томатами і плавленим сиром, від одного лишень вигляду хотілося їсти. Я навіть забула про те дивне відчуття ніби вночі на мене час від часу хтось дивився.
—Доброго ранку...
Сказала я і посміхнулась.