МАЙЛЗ

—Чого так дивишся? Хочеш щось сказати?
Запитав я в неї помітивши дивний погляд.
Мені стало трохи ніяково, проте одна лишень думка, про те що вона дивиться саме на мене чомусь трепетно гріє серце.
—А, що? Ні-ні! Вибач, я щось... Випала з реальності.
Вона це сказала поспішаючи. Невже реально випала з реальності чи просто... Недоговорює щось?...
—Ми майже на місці. Там поблизу є крамничка... Якщо хочеш можемо відвідати.
Чорт... Навіщо я так швидко змінив тему? Це на мене не схоже. Проте... Здається, ідея їй сподобалась.
Ми проїхали ще трішки, кілометрів шість від сили. Ось ми і на місці.
—Ми на місці.
Я повернув голову до неї. Вона тим часом оглянулася і обережно відчинила двері. Мило.
—Це... Твій дім?
Вона кивнула головою в сторону мого дому. 
Її погляд ковзнув по двоповерховому будинку, великому саду та подвір'ю. Напевно, саме це вона помітила насамперед. Проте вона ще не знає про дизайн всередині. Достатньо дорогі меблі й ремонт, ванна кімната зроблена на замовлення. Усе до найменшої деталі вибрано під мій смак. Проте... Не хочу, щоб вона подумала, що я хвалько або сором'язливий хлопчик... Напевно... Найкраща відповідь буде така.
—Так.
Чомусь надто швидко відрізав я.
—Вражаюче...То ми... Увійдемо в середину?
Я помітив, як вона на мене дивиться. Трохи зжато. Ну, це не дивно. Як би то не було ми навіть не друзі, просто... Дуже хороші знайомі.
—А, так, звичайно.
Я відчинив ключами ворота й ми пішли всередину будинку. Коли ми ввійшли всередину вона оглянула простір.
—Нагадує... Твій стиль.
Промовила вона.
—Є таке... Я особисто все підбирав, можливо, це і зіграло роль...
Я почухав потилицю.
— Поводься, як вдома... Можливо хочеш щось перекусити?
—Якщо можна... Чай. Я на вечір не їм, організм не переносить.
Я був трохи здивований таким фактом. Не їсти на вечір для мене було просто бажанням, а для неї вимушенністю.
—Тоді дай мені п'ять хвилин. Я заварю нам чаю. Тобі чорний чи зелений?
—Зелений.
Я пішов на кухню залишивши її у вітальні. Було дуже помітно настільки їй ніяково бути в мене вдома, в такій ситуації. Коли таракани в моїй голові розбіглися я приніс їй чаю. Провів поглядом по її одягу. Я б не сказав, що він зручний. Звичайно, кому буде зручно і одязі, в якому ти проходив цілий день? Дозволити їй спати в ньому? Ні, я не можу так по відношенню до неї.
—Слухай... Може тобі дати мій одяг? Там... Футболку... Штани?...
Вона перевела свій погляд на мене. Її губи трішки зрушились в короткій посмішці.
—Якщо тобі не важко...