ГЛАВА 52

     Марія.

    Не відпускала Марка доки не дізналася від нього усі подробиці. Мене цікавило все, навіть, на перший погляд, незначні дрібниці.

    Невже його колега виявився зрадником? Нічого собі. Тоді і не дивно, що Едік знав усі подробиці мого з Максом роману, який щойно почав зароджуватися. Саме це, вплинуло на рішення Едуарда відіслати мене швиденько додому та розірвати зв’язок між нами.

     Ще більше тепер пишаюся, який класний в мене дядько. Не розгубився, і все так класно вигадав. А потім удвох втерли носа тому покидьку, зірвавши його аферу. 

- На добраніч! - промовив Марк і поцілував мене легенько у чоло. - Маю надію, що цю ніч ти проведеш у ліжку. - наголосив.

- Така твоя доля. Витягувати мене з усіляких негараздів. - кепкую я. 

- За що така честь та щастя? -цікавиться в мене.

- Відпрацьовуєш! - видаю не замислюючись. - Пригадай, хто допоміг тобі зблизитися з Емілією. - задоволено посміхаюся, бо знаю, цього факту він не заперечить.

- Мала шахрайко! Я вже давно відпрацював! Тож всі ставки тепер роблю на Макса.

- Що-о!? - обурилася.

- Передам урочисто шефство над тобою! 

- Ти-ти, ти цього не зробиш! - розгнівано вибухаю і намагаюся наздогнати, але він увесь час вислизає.

- Щось я не пам’ятаю, щоб хтось змушував тебе з ним цілуватися! - тепер вже він з мене кепкує, а я взагалі не рада, що почала цю розмову. 

- Ось! Як і обіцяв, доставив тебе до твоєї квартири! - видає і чемно чекає доки я відчиню. 

     Щойно озирнулася на нього, як він одразу почав імітувати наші з Максом обійми та поцілунки. 

     “Ну нічого, нічого! Я запам’ятаю”, - закочую очі під лоба і нарешті відчиняю вхідні двері.

- І тобі на добраніч! - гримаю сердито.

     “Та чомусь довго на нього сердитися завжди не виходило!”

     Лишившись наодинці, мене знову накрили спомини тих самих поцілунків з Максом. 

    Често, страшно зізнатися як його присутність діє на мене. Наче полум’я запалюється у грудях, кожного разу коли він опиняється поряд. Кров одразу приливає до обличчя, варто йому хача б прошепотіти щось на вушко, а від дотиків, метелики всередині починають оживати і  щосили тріпочуть своїми тендітними крильцями. А якщо це і є кохання? Навіть, якщо ще ні, то  зараз за крок від нього, вже точно.

      Макс.

     А Ірина дійсно не збрехала. На цій флешці просто вражаюча кількість схем і оборудок Педуарда. Описано все в таких дрібницях, разом з датами, чеками і рахунками. За таке не шкода і заплатити.

    Ще раз переконуюсь в правдивості прислів’я - “Не рий іншому яму – сам туди впадеш”. Ось так і сталося з Педуардом. Варто було йому спробувати підставити іншого, як сам опинився під прицілом! 

    Це ще добре, що Ірина вирішила піти саме до мене. Все що в мене на меті - допомогти Марії розрахуватися з Едіком, не більше, адже я не кровожерливий. Та за це, він має пообіцяти триматися якомога подалі від нас і наших сімей. 

     На мою думку не найгірне покарання!

    Дістав з карману стільниковий телефон і надрукував сповіщення,- “На добраніч Машульо! Солодких снів! Побачимося завтра!”

    Одразу так тепло на серці стало. Навіть зловив себе на тому, що посміхаюся. 

    Життя все ж таки дивна штука, і я все більше й більше впевнююсь в тому, що випадковостей просто не буває. Кожна людина дається нам для чогось: хтось рятує, хтось дарує досвід, хтось зігріває, хтось лікує, а хтось вчить кохати…