ГЛАВА 49

     Едуард.

- Це все ти! - гримаю з порогу на свою помічницю. 

- А що сталося? - Ірина блимає на мене своїми очиськами.

- Що сталося? Ти ще питаєш! Ледве ноги встиг свої забрати! - лаюся, і  це я ще встиг по дорозі додому трішки охолонути. 

     Копи, розбірки, все до купи, і в один момент таке закрутилося, що швиденько з хлопцями накивали п’ятами, доки та Марійка і до мене не дісталася разом з Мельником та Кураховським. 

- Твоя, твоя ідея з підставою тієї дівки. - допікаю помічницю. - А тепер хоч з країни тікай. Тож, любонько, за таку підставу, збирай но і ти свої речі. Не сама звісно, а зі своїми криворукими родичами, які навіть відео поледачкували переглянути, яке впхали мені в руки. Не за безкоштовно звичайно, ще й здерли втридорога - пройдисвіти!

- А що не так з відео? - знову цей вибішуючий мене погляд.

- Серйозно? От ти зараз справді серйозно! Чи кепкуєш з мене? 

     Здається ще трішки і моя голова лусне від напруги. Це ж яким мені треба бути фартовим, щоб навколо були тільки телепні, які підставлять і кроку ступити не встигнуть! 

- Ні, просто не розумію. - зривається на сльози.

     “Вона що й справді вирішила мене розчулити своїми схлипами? Агов, Ірино! Це не театральний… А я не благодійна крамниця!”

- А що там розуміти. - переходжу на сарказм. - Так всього лише відео змонтоване та зняте за допомогою акторів і штучного інтелекту. - останні слова вилітають вже схожі на крик.

- А хіба Мурат не підсипав  Мельнику порошок? - знову починає вона.

     “Та вже б закрила свого рота і щезла! Ні, треба добити…”

- Ні, Мурат на відміну від Вас криворуких, відпрацював свою винагороду. То твої родичі, переплутали Мельника з актором і повелися на підставне відео! 

- Ні-ні… Це якесь непорозуміння! - розмазує шмарклі по обличчю Ірина.

- Це ти і твоя рідня, одне велике непорозуміння! Тож щезни! Доки я ще можу себе стримувати!

     “Як пригадаю суму своїх збитків від зірваної угоди аж нудити починає. Трясця! Ще й Мельник з Кураховським тепер на хвості! Ні, треба терміново залягти на дно і перечекати доки все стихне!”

- Чого застигла? Ходити забула як? Чухай ноги об підлогу! - зі злістю кидаю вже бувшій помічниці.

     “Треба ще речі швидко зібрати, та знайти тихе місце де мене ніхто не знайде!”

     Ірина.

   “Он значить як заспівав? А я на нього не просто працювала, я прислужувала 24/7. Ось його вдячність? Викинув мене, як брудну ганчірку. Наче це я його познайомила з тією Марією. Наче це я вмовила його надати в аренду їй свій байк, та замість справного підсунула з вадами. А тепер всіх собак на мене вирішив спустити. Та ще й родичів приплів?

     Добре-добре, погоджуюсь брати мої дуже інтелектом не славляться. Але ж я не вони. Мені фантазії не позичати, як покарати мого “БУВШОГО” шефа. 

    Тож витираю сльози, підіймаю догори підборіддя і звалюю звідси. 

     Залишилося тільки вирішити кого ж обрати для візиту… Мельника чи Кураховського?