ГЛАВА 47

     Макс.

     Черговий раз з Марком перетнулися вже під вечір.

    Цей Кураховський справді класний тип. Принаймні, на мою думку, так точно. І не лише тому, що допоміг мені, подбавши, щоб “його люди” приправили мене літаком до Києва. Навіть, чому я був прив’язаний ранком до ліжка легко логічно пояснити, щоб під впливом того “чудо порошку” я не накоїв нічого такого, про що потім би жалкував. 

    Навіть цікаво стало, як Марія пояснила “своєму коханцю” чому так сильно дбає про мене та чи розказала, що провела зі мною майже три дні в Туреччині. І ми там удвох явно не хрестиком вишивали, хоч і до більш серйозних речей справа так і не дійшла. 

- Гарна промова. - Марк протягнув мені свою чималу долоню, з бажанням потиснути мою. - Тепер і я розумію, що ця угода була шита “білими нитками”!

- Вона відверто тягнула на корупцію. - спокійно відповів йому. 

- Тепер я розумію, що Марія не помилилася в тобі. - таємниче посміхається, його очі горять.

     “Знову вона!”, - мої вилиці відразу напружилися.

     Цікаво, я відразу видав себе виразом на своєму обличчі.

     “Занадто багато питань до Марка, які я не наважуюся озвучити. Можливо хоча б тому, що не готовий з його вуст почути підтвердження, що Марія його коханка. Шкода що саме це дуже сильно впливає на моє ставлення та відношення до цього чоловіка”.

- І доречі… - Марк хитрувато посміхається. - Марія, моя родичка. - підморгує.

- Тобто родичка? - здивовано повторюю останнє його слово.

     “Сказати, що я здивований, все одно що нічого не сказати!”

    А все через те, що про цього таємничого Кураховського завжди обмаль інформації, особливо про його родину та близьких.

    “Як я міг так облажатися? Тепер зрозуміло, чому той так дбає про Марію. І те, чому “кинувся” виконувати її прохання та рятувати малознайомого типа з халепи”.

     Тепер вже і я посміхаюся.

- Вибач! - вимовив Марк і відволікся щоб прийняти виклик на своєму стільниковому телефоні. 

- Де? - запитав він у свого співбесідника. - Дякую. Зрозумів. - після цих слів відбився від виклику.

- Ти до речі що сьогодні збираєшся робити? - поцікавився в мене буденним тоном.

- Та наче поки що без планів. - відповів йому.

     “Хоча всі мої думки про те, щоб випитати Марка де можна знайти Марію, щоб поговорити з нею. Дізнатися чому вона так таємниче зникла. Запропонувати свою допомогу у вирішенні її проблеми.”

- Чудово! - з полегшенням зітхнув Марк. 

- Щось сталося? - поцікавився я.

- Сталося! Двадцять два роки тому, коли народилося це невгамовне дівчисько! А сьогодні так, дрібниці… Здається її дупку черговий раз треба рятувати! Але то добре як на мене. - посміхається. - Сумно з нею так точно не буде. А ти, я бачу, хлопець міцний, витримаєш! От я тобі ще про свою дружину не розповідав, теж ще та штучка! Але люблю її безмежно!

     Не знаю, що зараз більше - тішитися, чи боятися…